"Популярну науку й освіту можна нести між широкі маси народу тільки живою рідною мовою"

Іван Пулюй уперше зробив знімок повного людського скелета

"Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю", – писав професор Іван Пулюй. Про нього знаходимо в "Енциклопедії українознавства", Париж – Нью-Йорк, 1973 року видання: "… визначний фізик і електротехнік, винахідник і громадський діяч. Дослідження Пулюя стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики й електротехніки змінних струмів; він відомий із дослідів щодо особливостей катодних променів та променів, які пізніше дістали назву рентгенівських. Винахідник багатьох фізичних і електротехнічних приладів".

 

Саме завдяки Пулюю в Австро-Угорській імперії запрацювала перша електростанція, він керував уведенням в дію першого електричного трамвая у Празі, вдосконалив телефон і разом із Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким уперше переклав українською мовою Біблію.

Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845-го в Гримайлові на Тернопільщині у греко-католицькій родині, яка мала успадковане від предків невелике господарство. Батько був бургомістр Гримайлова. Тоді це була територія Австрійської імперії.

З 1856-го навчався в Тернопільській класичній гімназії. Викладання було німецькою мовою, українській відводили 2 год. на тиждень. Учителі – німці, поляки, чехи. Спочатку гімназія в Тернополі була закладом єзуїтів і виникла тому, що російський цар вигнав ченців-­єзуїтів із Білорусі. Навчання ченці поставили на високий рівень, проте гімназію 1848-го закрили, оскільки в Австрійській імперії орден ліквідували. Після вигнання єзуїтів заклад став державним. Тобто Пулюй єзуїтів не застав.

Під час навчання Іван виявив найбільший хист до фізики та математики, мав феноменальну пам'ять. Охоче вивчав астрономію.

Гімназію закінчив із відзнакою. 1865-го вступив на тео­логічний факультет Віденського університету. Під час навчання зорганізував Товариство українських богословів, був одним із засновників товариства "Січ", що об'єднувало українську молодь австрійської столиці. Діяльність Пулюя пізніше високо оцінив Іван Франко.

Після навчання Іван не захотів стати священником, чим неабияк розгнівав батьків. Вони навіть погрожували зректися його. Але потяг до науки юнака переміг. 1869-го він вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету Віденського університету. Потім мав намір викладати в Києві. Однак втрутилася царська поліція. Його занесли до списку неблагонадійних за науково-­популярну працю з астрономії, де Пулюй зробив висновок, що всі космічні процеси підпорядковані тим же законам, що панують на Землі.

У 1873–1875 роках він уже асистент-викладач кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії в місті Фіуме, нині Рієка в Хорватії. Восени 1875-го Іван виїхав до Страсбурга, де як стипендіат міністерства освіти Австрії поглиблював знання в лабораторії професора Августа Кундта. 1877-го захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії Страсбурзького університету за спеціальністю фізика.

1884-го Пулюй на запрошення Німецької вищої технічної школи у Празі переїхав до чеської столиці. Там очолив кафедру фізики, якою керував 30 років. У ­1888–1890 роках був ректором цього вищого навчального закладу, потім – першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету цієї вищої школи.

Іван Пулюй відомий як учений-практик. У ­1883–1884 роках працював у австрійському місті Штайрі як консультант і директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції. У 1890-х під його керівництвом у Чехії спорудили чимало електростанцій на змінному струмі, що працюють і досі. Він ініціював систему празьких електричних трамваїв, удосконалив лампи розжарювання Едісона, завдяки чому вони стали служити набагато довше.

Важливою стала наукова стаття Івана Пулюя "Проникнення швидких променів Х із трубок назовні". Для досліджень він виготовив лампу власної конструкції, а з 1881-го виробляв такі лампи вже серійно. Наступного року розробив катодну трубку, що була подібна до сучасних.

Під час проведених досліджень Пулюй зрозумів, що, крім видимого проміння фосфоресценції, утворюється й невидиме. Це саме те Х-проміння, що його відкрив Рентген. Проте природу Х-проміння пояснив Іван Пулюй. На лекціях він багато розповідав про явища катодного випромінювання. Пулюй ділився своїми роздумами і з самим Рентгеном. Німецький учений точно знав, що українець працює з цим промінням давно. І дивно, що Вільгельм Рентген до свого відкриття не мав жодної публікації щодо газорозрядних процесів у катодних трубках. Він сам говорив, що невідоме проміння він виявив випадково 8 листопада 1895-го, а 29 грудня того ж року подав першу статтю "Про новий рід променів" до німецького наукового журналу.

Німецький фізик Гельмут Лінднер так писав у своїй книжці "Картини сучасної фізики": "Загадкою є той факт, що, згідно із заповітами В. К. Рентгена, після його смерті були спалені численні документи, зокрема його наукове й особисте листування". Не можемо стверджувати, що Рентген був плагіатором. Проте лауреатом Нобелівської премії з фізики 1901-го за відкриття Х-променів він став.

 

Перед статтями Рентгена вийшли дві статті Пулюя в лютому та березні 1896-го в авторитетному європейському виданні "Повідомлення Віденської Імперської академії наук". Цілком імовірно, що Рентген цей журнал бачив. Того ж року Іван Пулюй робив доповідь у Німецькій вищій технічній школі у Празі, де демонстрував свої трубки зразка 1880-х. Вони відрізнялися від трубок Рентгена високою якістю, і саме їх зображували в усіх журналах для ілюстрації застосування Х-проміння в медицині. Пулюївські рентгенограми також мали вищу якість, ніж Рентгена, тривалий час лишалися неперевершеними за технікою виконання. А ще Пулюй уперше зробив знімок повного людського скелета.

Рентген у посиланнях на дослідження своїх попередників у галузі газорозрядних процесів ніколи імені Пулюя не згадував.

Іван Пулюй довгий час працював над підготовкою українськомовних підручників для середніх шкіл, а далі зосередився на українськомовному виданні духовної літератури. 1869-го уклав і видав "Молитвослов". А наступного року відгукнувся на пропозицію письменника Пантелеймона Куліша долучитися до перекладу з давньоєврейської та давньогрецької Святого Письма. Іван Павлович знав, окрім цих, ще 13 стародавніх і сучасних європейських мов. Робота була титанічна: Пулюй перекладав Письмо і звіряв свої переклади з церковнослов'янським, польським, сербським, німецьким, латинським, французьким та англійським варіантами. 1871-го у Відні вийшли друком Євангелія від Матвія, Марка, Луки й Івана. За 10 років їх надрукували у Львові.

Робота над перекладом була близька до фінішу, коли сталася пожежа в маєтку Куліша та знищила майже завершений текст. Довелося все починати спочатку.

Після смерті Пантелеймона Куліша до роботи над перекладом долучився Іван Нечуй-Левицький. Повний переклад Біблії побачив світ 1903-го у Відні з до­зволу Британського Біблійного товариства. Перший примірник перекладу Пулюй надіслав удові Куліша.

"Популярну науку й освіту можна нести між широкі маси народу тільки живою рідною мовою, а не чужою. Лінґвістерія і мертвечина, якою русини запаморочували собі голови, наробили багацько шкоди народній просвіті. Треба вже раз покинути чужі мови, а взятись добре до науки своєї", – писав Іван Пулюй. Він намагався захищати українську мову, що підтверджено низкою публіцистичних статей. Закликав українську інтелігенцію до активної культурної діяльності: "Оружє ваше нехай буде просвіта і наука… Інтелігенція у кожного народу – то "сіль землі", а коли вона "звітріє, то чим же солити".

На початку Першої світової війни Пулюй пише дві статті німецькою "Україна та її міжнародне політичне значення" та "Польські русофіли й масові арешти вірних державі українців в Галичині", щоб виразніше показати німцям роль Української держави в світовому співтоваристві.

В іншій своїй роботі Іван Пулюй аналізував українсько-російські відносини: "Московія завжди вимагала визнати, що незалежною Україна не може бути за жодних обставин". Акцентував увагу на тому, що після "збирання земель" та їхнього пограбування Московія стала могутньою державою і навіть присвоїла назву Русь. А тепер намагається дотягнутися до українських земель у Галичині, на Буковині й у Північній Угорщині, щоб і тут "визволити руський народ".

Життя Івана Пулюя минало переважно за межами України, але думками й насамперед справами він завжди був зі своїм народом. Був дійсний і почесний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Його називали одним із найвідоміших учених, які формували світ наприкінці ХIХ – на початку ХХ століття. Цісар Франц-Йосиф іменував Пулюя радником двору, нагородив його Лицарським хрестом.

Був членом різних наукових товариств, отримував нагороди. 1916-го Пулюю запропонували посаду міністра освіти Австрії, проте він відмовився. Він автор майже 50 наукових і науково-популярних праць із фізики й електротехніки, що виходили українською, німецькою та англійською мовами.

Іван Пулюй дожив до української державності і став свідком проголошення УНР 22 січня 1918 року, а 31 січня вченого не стало. Поховали його у Празі.

Літургійна комісія в Римі під керівництвом Йосипа Сліпого визнала Біблію Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького найкращою для свого часу.

Для своїх дітей наймав учителів української мови

1884 року Іван Пулюй одружився зі студенткою Віденського університету Марією Стозіцькою. Вона стала йому вірним другом на все життя. Подружжя мало шестеро дітей – трьох дочок і трьох синів. Оскільки у Празі не було українських шкіл, то Пулюй на літні місяці наймав для своїх дітей учителів української мови.

Після смерті батька Павло і Юрій навчалися в українській гімназії у Львові. Найстарший син Олександр 17-річним пішов добровольцем у лави Січового стрілецтва й до 1920-го брав участь у бойових діях Української галицької армії. А під час Другої світової війни – у розбудові мережі ОУН в Україні.

×