Цей плакат сталінських часів тепер сприймають як цікавинку. Але в ті роки він наводив жах. Поряд із такою наочною агітацією не зупинялися, щоб роздивитися, а намагалися швидше прошмигнути повз неї. Люди боялися не майстерно намальованих шпигунів. Страшно було тому, що кожен міг будь-якої миті стати "шпигуном".
Тоді це робили просто. Варто було комусь написати "куди треба", що такий-то на щось надто пильно дивився, щось підозріле писав чи про щось таке говорив. Результат – людина зникала. Назавжди. Те, що справжніх шпигунів ніхто ніколи не бачив, не заважало. Плакати для того й виготовляли та поширювали, аби нагадувати народові, що вивідувачі – всюди. Тоді неважко було втовкмачити людям, що їхній сусід чи колега виявився "шпигуном".
Чи справді громадяни СРСР у це вірили, дізнатися годі. Народ мовчав. Усі відомі тепер анекдоти про Сталіна складені у 1960-х, за 10 років по його смерті. Доти ж воліли нічого не говорити. Щоб не бути звинуваченими у шпигунстві. Чи ворожій пропаганді – тоді це було одне й те саме. Дехто мовчить досі.
3 
35413
Коментарі
1