Кримських татар депортували з батьківщини за три дні. Операція розпочалася 70 років тому – 18 травня 1944-го
"В период Отечественной войны многие крымские татары изменили Родине, дезертировали из частей Красной армии, обороняющих Крым, и переходили на сторону противника, вступая в сформированные немцами добровольческие татарские воинские части, боровшиеся против Красной армии", – так у постанові Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року пояснено, чому кримських татар депортували з батьківщини. Яка справжня причина висилки?
– Ще з 1942 року керівники партизанського руху в Криму Олексій Мокроусов і Серафим Мартинов надсилали в Москву повідомлення, що кримські татари не хочуть іти в партизани. Справді, багато з тих, хто був записаний у загони до німецької окупації, у них не прийшли. Записували формально, нерідко – людей без військових навичок. Бази із запасами створювали нашвидкуруч. Машини часто прибували на місця їх закладки й розвантажувались на очах у всіх. Тому в перші ж тижні окупації німці викрили більшість цих баз. Частину розікрали місцеві жителі – незалежно від національності. Мовляв, запаси все одно потраплять до німців або зіпсуються. Партизани почали голодувати. Головний штаб їхнього руху на півострові не зумів навіть зберегти й розумно витратити те, що вціліло. Тож коли Мокроусов і Мартинов писали кляузи на кримських татар, їх самих уже викрили й відкликали з Криму за недостойну поведінку. Отже, їхні наклепницькі дописи не могли стати причиною рішення про депортацію.
Є версія, що керівник СРСР Йосип Сталін готувався до війни з Туреччиною, і всі тюркські народи вважав її потенційними союзниками. А ще є така версія: татар виселили, щоб очистити півострів для створення тут Єврейської автономії. Підозрюю, що остаточної відповіді на запитання про причини депортації кримських татар із батьківщини ми не отримаємо. Мемуарів Сталін по собі не залишив.
Наприкінці Другої світової війни депортації зазнали й інші народи – калмики, інгуші, чеченці, карачаївці, балкарці, ногайці, турки-месхетинці. Усі ці переселення були елементами якоїсь системи?
– Типологія виселень різних народів подібна. Це теж наштовхує на думку, що кримські татари не більше винуваті за інших. Це все були невеликі народи – Сталін, за всього бажання, не міг за співпрацю з німецькими військами виселити, наприклад, росіян.
Як тривала підготовка до операції?
– Лаврентій Берія (нарком внутрішніх справ СРСР. – "Країна") приніс Сталіну проект постанови про виселення кримських татар 10 травня 1944 року. Очевидно, рішення визрівало раніше. Голова Раднаркому Кримської АРСР Ісмаїл Сейфулаєв згадує, що 1943-го це питання вже обговорювали у верхах: "Тревога, поднятая Мокроусовым, беспокоила и настораживала руководителей. Никто не взялся защитить или опровергнуть предъявляемые нашему народу обвинения. Вопрос слишком серьезный, никто не хотел рисковать. Все знали, что это выходит за их компетенцию, что такие вопросы будет решать лично Сталин".
Отже, на підготовку депортації залишався тиждень. У місцях проживання кримських татар стояли спеціальні частини – НКВС і СМЕРШу. У містах і селищах зі змішаним населенням під вигаданими приводами заздалегідь уточнили адреси кримськотатарських сімей.
З військової точки зору, операцію виконали бездоганно. У Судакському районі, який практично повністю населяли кримські татари, збереглися детальні документи про підготовку до операції. По селах підрахували кількість жителів, розробили карти й військові схеми: де мають стояти кулемети, з якого боку – військові, скільки має бути вантажівок. Їх підігнали, напхали в них людей і відвезли на залізничні станції.
Основну частину депортованих відправили до Узбекистану. Як ставилися до кримських татар місцеві?
– Узбеків попередили, що прибудуть зрадники. Чекали мало не нелюдів із рогами, а побачили таких самих людей. Переважно дуже нещасних, втомлених дво-тритижневою дорогою. Жінки, діти й старі, адже чоловіки майже всі були в армії – на фронті.
Сталін розглядав Узбекистан як регіон, що потребує робочої сили. Кримські татари стали вдалим надбанням – безплатні раби. Таке було і ставлення – як до дешевої робочої сили. У перші роки ніхто не будував ніякого житла для переселенців, жили в нашвидкуруч зведених бараках або потіснили простих узбеків. Депортували всіх без винятку. Дітей тих, хто служив у радянській армії чи партизанив, – також. Їх у школі все одно цькували: "Ви зрадники". Природно, що виникали інциденти, бійки.
Вивезені кримські татари мали статус спецпереселенців. Їм не дозволяли виїжджати за межі району, повинні були регулярно відмічатися в комендатурі. Людям було нелегко порозумітися. Але нерідко налагоджувалися й нормальні стосунки з узбеками, адже і ті, й інші були мусульмани.
Невдовзі після смерті Сталіна більшості депортованих народів дозволили повернутися на рідні землі, окрім кримських татар, німців і турків-месхетинців. Чому?
– Тодішнє керівництво Української РСР, до складу якої 1954 року перейшов Крим, зайняло жорстку позицію проти повернення депортованих. Не тільки кримських татар, а й греків, вірменів, болгар, яких 27 червня 1944 року теж депортували з півострова. З іншого боку, така сама була й позиція центру. Адже якби з Москви надійшла вказівка прийняти депортованих – УРСР її виконала б. Мав значення і статус Криму – курорт, де нема чого робити "сумнівним особам".
Від 1957 року в Узбекистані виходила одна газета кримськотатарською мовою. Через 10 років відкрили своє відділення в Ташкентському педагогічному інституті. Мову там вивчали спочатку без підручників, викладачами ставали її прості носії. А з кінця 1950-х офіційно не було такого народу, як кримські татари. Навіть указ 1967 року про їхню реабілітацію мав назву "О гражданах татарской национальности, проживавших в Крыму". Цим указом за кримськими татарами фактично закріпили статус вигнанців – там є формулювання, що вони "укоренились на территории Узбекской и других союзных республик". Мовляв, Крим і так перенаселений, місця їхнього проживання вже зайняті.
Спогади та факти про депортацію кримських татар Gazeta.ua наводить з відкритих джерел.
"18 травня 1944-го вночі в будинок сильно постукали. Мама відчинила двері, увірвалися озброєні солдати. Вони були дуже злі, кричали й матюкалися. Прикладами почали виганяти нас надвір. Зібратися часу не дали взагалі, і речі брати не дозволили. Мама думала, що ведуть на розстріл, і шепнула мені, щоб я відвів до кози щойно народжених козенят. Солдат побачив це і відкинув мене прикладом у бік. Витягли нас із дому, в чому були – без речей і продуктів. Із сусідніх будинків жителів виводили так само під конвоєм. Усіх зібрали біля сільської автостанції. Нічого не пояснили, і ми до самої станції Сімферополя думали, що везуть на розстріл. Там уже напоготові стояли товарні ешелони. Всіх "забили" у вагони для худоби й закрили дошками. Не було місця, щоб прилягти. Не було ні води, ні туалету. Ми сиділи в напханих вагонах у страшній задусі. У нашої родини не було продуктів, і сусіди ділилися своїми мізерними запасами. Іноді нас годували, але обов'язково солоною їжею, від неї дуже хотілося пити, а води не давали. Люди почали хворіти, однак ніякої медичної допомоги не надавали. Через відсутність туалету за кілька днів у вагоні не було чим дихати. Померлих закопували у поспіхом виритих ямах вздовж дороги під час стоянок, іноді – по кілька трупів в одній. Їхали зо 20 діб. Висадили нас на станції Хакулабад Наманганського району Узбекистану. Всіх розмістили в школі. Місцеві жителі спочатку дуже боялися нас, їм сказали, що приїдуть людожери", –
Наріман БЕШЕВЛІ, 1932 року народження, із села Дегірменкой, зараз – Запрудне, Ялтинського району. З архіву Меджлісу кримськотатарського народу
"Привезли нас на станцію Голодний Степ Узбецької РСР. Вивантажили на роз'їзді, потім на мотовозі-вузькоколійці доставили в Баяут-3, відділення №?6. Вивантажили біля водоймища. Ночували просто неба. Наступного дня всіх розмістили по бараках і хлівах, де не було ні вікон, ні дверей. Через 2 години почали виганяти на прополку бавовни. Люди, ослаблі від спеки, недоїдання, бруду, не могли працювати. Багато хто падав на грядках. Наглядачі підганяли батогами. Почалися хвороби – малярія, тиф, дизентерія. Помирали сім'ями. У нас у сім'ї троє захворіли на тиф. Мама ледь пересувалася. Їли траву – лободу або конюшину. Від голоду і хвороб щодня помирали, особливо діти і старі", –
Лєніє АБІБУЛАЄВА, 1938 року народження, із села Коклуз, зараз – Багата Ущелина, Куйбишевського району. З архіву Меджлісу кримськотатарського народу
"За 22 года, которые прошли после выселения татар, места их прежнего проживания заселены. Трудящиеся Крыма достигли больших успехов в развитии экономики и культуры. Валовая продукция промышленности превышает уровень 1940 года более чем в пять раз.
Возвращение татар к местам прежнего проживания и связанная с этим необходимость переселения из Крыма большого количества теперешнего населения повлекли бы большие убытки государственным интересам, и было бы большой несправедливостью по отношению к сотням тысяч граждан Крыма.
Возвращаясь в Крым, некоторые лица угрожают местным жителям, разыскивают имущество и заявляют на него свои права, что вызывает обеспокоенность у жителей Крыма.
Все это еще раз подтверждает, что никаких оснований для пересмотра вопроса о невозвращении татар в Крым нет", – із листа Петра Шелеста, першого секретаря ЦК Компартії України, до ЦК КПРС від 22 червня 1966 року. 14 листопада 1989-го Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію "Про визнання незаконними і злочинними актів проти народів, що були піддані насильницькому переселенню, та забезпечення їхніх прав". Кримські татари стали масово повертатися на батьківщину. Нині на півострові живуть майже 300 тисяч кримських татар.
183155 кримських татар виселили з півострова у травні 1944 року. За офіційними даними, дорогою до місць депортації вмерла 191 людина. Справжня цифра невідома. Майже кожен із депортованих згадує, що в їхньому вагоні дорогою померла бодай одна людина, іноді більше. Тіла часто просто викидали на зупинках, не давали поховати. За перші роки депортації від нужди й тяжкої праці загинули 46% кримських татар, за оцінками активістів кримськотатарського руху. Офіційні цифри – 15–25%. "Семьи спецпереселенцев снабжаются питанием нерегулярно, качество пищи неудовлетворительное, хлеб выдается из расчета 150 грамм на человека, – писав 10 жовтня 1944 року в листі з грифом "Таємно" заступник начальника відділу спецпоселень НКВС СРСР Павло Мальцев до заступника наркома внутрішніх справ СРСР Василя Чернишова, про одне з місць виселення кримських татар. – В июле был период, когда кормили исключительно похлебкой из крапивы с небольшой примесью овсяной муки. Спецпереселенцы размещены в бараке на трехъярусных нарах. Барак рассчитан на 150 человек, фактически же в нем помещается 380. Из-за отсутствия матрацев спецпереселенцы спят на голых досках. В жилых помещениях – грязь, клопы, скученность невероятная. Питание неудовлетворительное. Одеждой и обувью спецпереселенцы не обеспечены, производят впечатление оборванцев, а между тем многие из них на груди носят ордена и медали".
1 
35413
Коментарі
3