Костянтин Острозький звільнив із полону 80 тисяч українців
Князь Костянтин Острозький похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Помер 11 вересня 1530 року. Його надгробок вважали найціннішою окрасою храму. Грав важливу роль у житті Великого князівства Литовського, – каже історик Леонтій ВОЙТОВИЧ, 70 років.
– Це була своєрідна конфедерація. Кожне князівство мало всі ознаки феодальної державності. Костянтин Острозький мав одне з найбагатших князівств у складі Литви, з потужними ресурсами і власним військом. Його землі виходили до степу, який контролювали ординці. Він узяв на себе оборону півдня держави, яка сама не могла це зробити. Сучасники порівнювали його з полководцем, царем Александром Македонським.
Лавра була важливою пам'яткою для української знаті, зберігала останки святих. Це як поховання у Холмі, де міститься могила короля Данила. Біля неї поховано понад 80 представників княжих родин.
Релігійність тогочасної еліти була своєрідною: вони грішили і добре це усвідомлювали. Для порятунку душі щедро підтримували монастирі й будували храми. Сподівалися, що регулярні поминання й молитви сприятимуть спасінню їхніх душ. У монастирях їх вносили у спеціальні пом'яники і щосуботи відправляли служби.
Під час Другої світової війни Успенський собор у лаврі підірвали радянські диверсанти. Вони сприйняли приїзд президента Словаччини Тісо за прибуття Гітлера. Вибух прогримів через пів години, як Тісо поїхав із лаври. У руйнації храму звинувачували німців, але докази вказували на радянців. Під руїнами собору загинули цінні пам'ятки й останки Костянтина Острозького.
Острозькі були нащадками галицько-волинських правителів, одного з молодших синів короля Данила – Романа. 1383 року князі стали литовськими васалами і найзнаменитішою князівською родиною Литви.
Костянтин своїми перемогами прославився на всю Європу. Битвою під Оршею 9 вересня 1514 року Литва і Польща гордилися століттями.
Його називають однією з найвидатніших особистостей того часу. Як полководець блискавично приймав рішення і добивався їх виконання. Сучасник Костянтина, князь Андрій Курбський, згадував про Острозького як про "гетьмана доброго і славного". Шимон Старовольський, який написав 1631-го біографії сарматських – польських, литовських, українських і білоруських полководців, характеризував його так: "Муж сильної руки, з великим розумом та іншими достоїнствами, який не мав рівних собі серед сучасників. Був воїном видатним. 33 рази здобував перемоги, отримуючи славні тріумфи над ворогами батьківщини. Це преславний вождь, під чиїм командуванням здобуто перемоги над Москвою під Оршею і татарами під Києвом. Єдиний з вождів польських і литовських відбув тріумф у Відні й Кракові. Був то славний майстер військового мистецтва Сарматії".
На епітафії Костянтина Острозького було написано, що він отримав 63 перемоги. Відстежити їх усі неможливо. Але й вигадувати їх не було жодної потреби. Тоді рахували кожну битву. Майже щороку нападали татари – і військо Острозького їх зупиняло. Та й під час "московських кампаній", таких сутичок було багато.
Під час Московсько-Литовської війни 1500–1503 років потрапив у полон. А саме – 14 липня 1500-го у битві під Дорогобужем на річці Відроша, басейн Дніпра. Вона закінчилася поразкою литовців. Костянтина відвезли у Вологду, сподіваючись на викуп. Потім почали переманювати на службу. Умовили, і він отримав володіння в Московському князівстві.
За тодішніми порядками, князь-володар міг перейти до іншого сюзерена. Це не була зрада. Полон не був ганьбою. Полонені поверталися після викупу й несли службу. У Москві вирішили використати досвід Костянтина в обороні степового кордону України. Поставили на чолі полку на окраїні Московського князівства. Переміг у кількох битвах, але намагався втекти. На нього донесли. За такі речі могли голову скрутити, але йому пробачили.
До Острозьких ставилися поблажливо ще й тому, що майже вся знать при московському дворі була з чернігівських князів Ольговичів – Долгорукови, Масальські, Воротинські, Волконські. Вони перейшли на московську службу, щоб зберегти свої уділи.
1506-го Костянтина в присутності митрополита змусили дати гарантії продовження служби. Наступного року він провів успішну літню кампанію. Зміг порозумітися з ординцями, які допомогли йому дістатися Литви. У супроводі татарського загону прибув до Вільна.
У разі офіційного переходу на службу до іншого володаря майно і всі володіння князя мали перейти до його спадкоємців або бути конфісковані. У Литві так не вчинили. Бо сподівалися на повернення Костянтина. Князь зумів виправдатися і продовжував служити, очолюючи різні відділи. Вони були зібрані на базі його надвірного війська. Реабілітувався. В наступну московську війну спалив Білу, заволодів Коропцем і Дорогобужем (тепер райцентр Смоленської області в Росії). Повернули йому гідність великого гетьмана литовського 1511 року.
Тодішнє суспільство ділилося на три великі прошарки – ті, хто моляться, ті, хто воюють, і ті, хто працюють. Люди меча – шляхта, професійні вояки, несли cлужбу власним коштом. Держава не мала чим платити, то роздавала їм землі. Для обробітку її заселяли людьми, які платили податки державцю. Князі свої ресурси вкладали в утримання війська, будівництво замків, куди з наближенням ординців селяни могли сховатися. Міста мали укріплення, за якими міщани – купці й ремісники – могли боронитися.
Для нападу на села ординці розробили тактику: наскакували раптово, робили засідку з одного боку і підпалювали будинки з інших. Тікаючи, люди потрапляли в пастку. Нападники забирали молодь, яка могла витримати шлях до Криму. Крали коней і худобу.
Кримська знать могла збагатитися лише за рахунок продажу полонених: дівчат – у гареми, хлопців – на галери чи копальні. Московське князівство штовхало Кримське ханство проти Литви, а Литва спрямовувала на Москву. Кремль щоліта виводив у степ велику кількість війська і підтримував засічні лінії. У Литві такого не було. Воєводи і старости мали боронити свої території, але їм не виділяли ресурсів. Князь Костянтин Острозький узявся за організацію оборони.
Ординці міст не брали. Берегли своїх людей, штурмували у крайньому разі.
Слави князю Костянтину Острозькому додала битва під Каневом 1525 року. Крім власного війська, під його командуванням перебували надвірні хорогви Радзивілів, Сангушків, Вишневецьких, Чорторийських та козаків черкаського і канівського старости Остафія Дашкевича. За даними хроніста Матея Стрийковського, в ординців було 34 тисячі, але Костянтин Острозький переміг. Звільнив до 80 тисяч бранців.
1511 року князь отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса – Пречистої Богородиці, 1514-го там же – на будівництво мурованої церкви Святої Трійці на місці дерев'яної. Вільнюс був столицею держави, в якій найвищим достойником після великого князя був великий гетьман литовський князь Костянтин Острозький. Країна ставилася толерантно до релігії. Місто було одним із потужних центрів православ'я. Діяв принцип: чия влада – того й релігія.
У володіннях Острозьких панувала повна протекція православним. Конфлікти на релігійному ґрунті розпочалися вже в Речі Посполитій, після 1569 року. Доклався до цього король Сигізмунд ІІІ Ваза, який походив зі Швеції, з лютеранської родини. У Польщі став завзятим католиком.
Після смерті митрополита Йосифа ІІ Солтана князь Костянтин Острозький як воєвода київський отримав опіку над майном Київської митрополії до обрання нового митрополита. Православна церква завжди перебувала під опікою адміністрації: до 1471 року – київського князя, далі – київського воєводи. По інших містах храмами опікувалися тамтешні державці.
Князі й магнати будували та фінансували церкви й монастирі. Були їхніми патронами. Монастир – це складне господарство, будови потрібно утримувати, а людей годувати. Їм давали землю, селили селян, які платили податок на монастир.
Церква православна почала занепадати у XVI столітті, коли князі й магнати почали переходити в католицизм. Паства була бідна, аби утримати навіть парафіяльну церкву. Ще у XVII–XІХ століттях священнику давали ґрунт, який йому допомагали обробляти парафіяни, або він здавав землю в оренду. У першій половині ХХ століття галицький митрополит Андрей Шептицький намагався вести діяльність церкви так, щоб священнику було все одно, скільки людей прийшли на службу, та не брати гроші за похорон, а пожертви віддавати родині.
На околицях Київського воєводства зароджувались козацькі загони. Про їх узаконення Костянтин Острозький постійно порушував питання на сеймах 1520-х. Хотів зробити постійними і забезпечити логістикою, а їхні землі заселити. У цьому треба було переконати сейм.
Складність полягала в тому, що татари до власне литовських земель не доходили. Там були свої проблеми. Якщо утримувати військо на півдні, то платити за нього мали всі. Литовська знать і міська верхівка не були готові до цього.
Костянтин Острозький підтримував козаків через старост, які займалися заселенням земель. Край Київського воєводства тоді пролягав у районі Черкас. Від Криму до Дунаю лежали володіння чотирьох орд. Вони там кочували. Взимку Дике Поле було непрохідне, тому нападів не було. Із настанням тепла татари активізовувались. Проти них князь збирав магнатські команди і долучав козаків.
Він постійно переїжджав у приватних чи державних справах, ніде довго не затримувався. Але резиденція була в Острозі. Там стояв дерев'яно-земляний замок. Мурованою була тільки вежа-донжон. Хоча й у такому вигляді замок був неприступним для ординців. Князь розпочав будівництво кам'яних укріплень, яке завершив його син – князь Костянтин Костянтинович.
Вони частково збереглися до нашого часу.
Костянтин Острозький був двічі одружений. Уперше 1509 року – з Тетяною Гольшанською. Після її смерті 1522-го уклав шлюб із князівною Олександрою Слуцькою. Це все, що є про них із церковних книг.
Дітей у знаті тоді було небагато, не хотіли дробити свої володіння між нащадками. Невідомими діти князів не могли залишатися. Їх усіх записували в пом'яниках при церквах і згадували під час служб. Велися родоводи, які вивішували на стінах замків. У них записували навіть дітей, які померли під час пологів. То була епоха людей меча, тому про синів інформація була повніша, є роки їх народження. Про доньок не так.
8 
35413
Коментарі