Найцікавіші події червня

1, 2 червня

– Голова села Веселе Толік на нараді робить камінгаут і зізнається, що він гей. У нього є дружина з дітьми, коханка, партнери по бізнесу. Для всіх несподіванка, навіщо він це зробив. Поступово стає зрозуміло, що насправді криється за зізнанням, – розповідає режисер вистави "Величне століття. Веселе" Олексо Гладушевський, 48 років. – Дебютну п'єсу драматурга Сергія Кулибишева відзначили у трьох найпрестижніших конкурсах сучасної драматургії – "Липневий мед", "Драма.UA" і Тиждень актуальної п'єси. Автор поставив її в Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Я захворів цією історією після прочитання та одразу запропонував іще одну постановку.

Місце дії – умовне українське село. Це могло би статися будь-де. Частина назви відсилає до однойменного турецького серіалу. Події відбуваються після закінчення війни, але є дещо вічне. Як "Величне століття", яке всі дивляться, коли йде в повторах. Пристрасті, що охопили жителів села, фактично як у цьому серіалі.

У п'єсі герої – гротескні. Вони змучені, бідні, нічого не мають, тому й озлоблені. Мені ж цікаво було дослідити темну сторону людей, не виправдовуючи зовнішніми факторами. Тому у виставі – сучасне село, жителі якого перебувають у розквіті сил. Здавалося б, у них усе має бути чудово. Що штовхає людину ненавидіти тих, хто не схожий на неї? Чому за благополуччям ховаються заздрість, злість та інші вади? Це майже біблійна історія про те, як людина прагне змінити інших на краще, а вони роблять усе, щоб знищити її.

 

Прем'єра вистави "Величне століття. Веселе",

реж. Олексо Гладушевський

18:00, Київ, Київський академічний театр

"Золоті ворота", вул. Шовковична, 7А

30 травня – 2 червня

Понад 170 подій проведуть на 12-му Міжнародному фестивалі "Книжковий арсенал". На п'яти сценах будуть презентації книжок, зустрічі з письменниками, поетичні читання, дискусії, перформанси, майстеркласи. У ярмарку візьмуть участь більш як 100 видавництв і п'ять книгарень. "Вітрина новинок" збере понад 300 видань, які вийшли друком із червня 2023-го до травня 2024-го. Цей простір буде сфокусований на літературі про війну.

– З історії нам відомо, до чого призводить анігіляція культурного життя – до занепаду оригінальної думки, втрати політичної суб'єктності, перетворення пережитої трагедії на руйнівну травму. Ми не можемо собі цього дозволити. Не можна зупиняти осмислення дійсності, творення нового, експерименту з ідеями та формами – всього, що і є культурою, – каже генеральна директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта, 45 років. – Як і щороку, зберемося, щоб зустріти однодумців – авторів, читачів, видавців, митців, усіх, хто працює з книжкою. І поговорити про українське суспільство, його турботи, тривоги й надії. Саме тому цьогорічною фокус-темою стане "Життя на межі". Як живуть наші цивільні та військові? Як осмислюємо свій досвід межі та що він дає всім нам?

Міжнародний фестиваль "Книжковий арсенал"

Київ, Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 10–12

2, 8 червня

– Симфонію №3 "Любов" написала на замовлення директора Львівської національної філармонії, диригента Володимира Сивохіпа. Він запропонував паралель із фортепіанним циклом Василя Барвінського "Любов" 1914–1915 років як ідею для твору, – говорить композиторка, лауреатка Шевченківської премії Богдана Фроляк, 56 років. – Мені особливо дорогою є саме камерна й вокальна музика Барвінського. Я мала досвід редакторської праці з його партитурами – це нова оркестрова версія Фортепіанного концерту й оркестрування солоспівів. У процесі роботи над Симфонією №3 зрозуміла, що твір буде достатньо драматичний, часом трагічний.

Ідея любові – надзвичайно потужна. Саме любов може врятувати людство. Це поняття трактую не тільки як почуття чоловіка й жінки, а набагато ширше – як ставлення до ближнього, Землі, світу, Творця. Музика також різноманітна, як і сама любов. Твір складається з двох частин, як і дві мої попередні симфонії. Перша частина – головна, велика і драматична. Друга – ліричний Post Scriptum, післяслово, сповнене світла й надії.

Твір виконає Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під орудою Володимира Сивохіпа, 59 років. Солістка – піаністка, 39-річна Віоліна Петриченко.

Прем'єра Симфонії №3 "Любов" Богдани Фроляк

2 червня, 18:00, Львів, Львівська національна філармонія,

вул. Мирослава Скорика, 7

8 червня, 19:00, Київ, Національна філармонія України,

вул. Володимирський узвіз, 2

8, 9 червня

– Прагнув розкрити текст автора, бо він чудово написаний і зрезонував. Не хотілося нічого додавати, – каже режисер Юрій Кулініч, 45 років. Поставив виставу за п'єсою "Сумнів" 73-річного Джона Патріка Шенлі, яка 2005-го отримала Пулітцерівську та премію "Тоні". Три роки по тому американський драматург зняв екранізацію свого твору, яку номінували на "Оскар". – П'єса порушує проблеми, про які в нас говорять мало, але вони є. Як-от педофілія серед священнослужителів, патріархальний устрій, права жінок. Для Європи й Америки ці теми – вже проговорені, а в нас тільки зароджується цікавість до них.

За сюжетом, директорка католицької церковної школи в Бронксі, сестра милосердя Елоїза Бов'є, має сумніви щодо отця Флінна, який, на її думку, приділяє забагато часу вихованню учнів. Особливу увагу від священника отримує єдиний чорношкірий хлопець Дональд Мюллер. Жінка підозрює, що Флінн має з ним заборонені стосунки.

– Ніхто не знає, чи відбулося це насправді. Ми домовилися з акторами, що не вирішуємо, чи був прецедент. Є підозра, але, що сталося, невідомо. Це залишається таємницею, – продовжує Юрій Кулініч. – Церква підсилює обставини події. Бо асоціюється з чимось світлим і чистим, де не може бути зла. А люди, які служать Богу, здавалося б, не можуть бути погані. Цікаво, що ж приховується вглибині.

Цій п'єсі личать психологія, драматизм, аскетизм і мінімалізм. Новаторські рішення можуть завадити, зіпсувати її. Моїм завданням було передусім зберегти сам матеріал. Не прибрали жодного слова.

 

Вистава "Сумнів", реж. Юрій Кулініч

18:00, Київ, Малий театр, вул. Олеся Гончара, 33

31 травня – 9 червня

Понад 50 документальних фільмів покажуть на 21-му Міжнародному кінофестивалі Docudays UA. Це українські та закордонні повні й короткі метри в конкурсних і позаконкурсних секціях.

Захід відкриє стрічка "Мирні люди" режисерки Оксани Карпович, що містить перехоплення телефонних розмов російських солдатів зі своїми родинами. Картина протиставляє голоси загарбників, їхніх матерів і дружин життю українців у нових умовах і їхнім жестам опору насиллю. А завершить фестиваль "Місія 200" Володимира Сидька. Головна героїня – волонтерка Тетяна Потоцька. Після початку повномасштабного вторгнення призупинила діяльність туристичного бізнесу, придбала рефрижератор і почала перевозити тіла загиблих військових. Обидві роботи увійшли до центральної тематичної програми "10 років триденної війни, яка триває три сторіччя".

– Ми обрали довгу, сповнену суперечностей назву, яка пригадує, помиляється, трохи іронізує, досліджуючи сама себе. В Україні вона стала частиною нового фольклору. Для іноземців це заклик дізнатися більше про нашу історію, російську агресію, причини війни. Чим є Україна і ким є її громадяни, – говорить директорка комунікаційного департаменту Дар'я Аверченко, 40 років. – З режисерами після показів та із правозахисниками на панельних дискусіях поговоримо про історичну пам'ять, її крихкість і постійні намагання ворогів змінювати її та переписувати.

Міжнародний фестиваль документального кіно

про права людини Docudays UA

Київ, Кінотеатр "Жовтень", вул. Костянтинівська, 26

Кінотеатр Kino42, вул. Костянтинівська, 11Б

Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6

9, 30 червня

– Директорка Театру на лівому березі Олеся Жураківська запросила втілити постановку про Київ, яка переосмислить його історію та передасть атмосферу міста, що може загубитися серед щоденних турбот і переживань, – розповідає 28-річна Наталія Сиваненко, режисерка вистави "Легенди Києва" за п'єсою драматургині Катерини Пенькової, 40 років. – Я киянка з народження. Зі столицею пов'язано багато спогадів, тож хотілося передати і свої відчуття від неї. Вистава не є історичною реконструкцією. Це наша фантазія крізь часи, в якій до­зволяємо собі еклектику. Використовуємо музику, факти та легенди різних епох. Разом із глядачем поспілкуємося із заснов­никами Києва Києм, Щеком і Хоривом, доньками князя Ярослава Мудрого, архітектором Владиславом Городецьким та іншими жителями міста й почуємо різні бувальщини. Наскрізна тема: як формувався Київ і який він різноманітний. Хочеться спонукати дізнатися щось нове про історію столиці та відчути, носіями якої величної культури ми є.

Вистава "Легенди Києва", реж. Наталія Сиваненко

18:00, Київ, Київський академічний театр драми і комедії

на лівому березі Дніпра, просп. Броварський, 25

13 червня

Колишній кріпак із села Софіївка Канівського повіту Гнат Руж­ковський після служби на Кримській війні потрапляє у США і б'ється на боці Півночі під час Громадянської війни. Він знаходить друга, колишнього раба Сема, з яким вирушає в подорож Америкою, що перетворюється на пошуки власної ідентичності. Такий сюжет роману "Пісня відкритого шляху" письменника та військового, 38-річного Артема Чеха. Твір вийшов у травні в чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz.

– Роман я почав писати ще у травні 2021-го, майже дописав, однак через повномасштабну війну відклав на півтора року, – говорить Артем Чех. – За твором стоїть кропітка робота з дослідження та вивчення теми. Іноді, щоб зробити абзац достовірним, я проводив по кілька днів у віртуальних бібліотеках. Невичерпним джерелом документів, листів, мап, щоденників була Бібліотека Конгресу. Допомагали американські краєзнавці, історики та реконструктори, з якими списувався, дивуючи їх тим, що якийсь чувак з України пише роман про їхню війну. Той самий, яким я жив три роки, часом сумніваючись, чи зможу завершити. А завершивши, був здивований, що десятки випадковостей дали мені змогу таки дожити до цього дня. Мій найбільший і наймасштабніший. Про їхню війну, але про Україну. Про нашу одвічну війну, але про їхню боротьбу також.

– "Пісню відкритого шляху" можна розглядати як жанрово-стилістичну забавку, пригодницько-історичну гру. Герой з українського села у складі Російської імперії, опинившись в епіцентрі американської трагедії, врешті-решт стає втіленням американської мрії. З другого, серйознішого, боку, його подорож – це й шлях геть від Москви, крізь війну до свободи, від росіянина у пролозі до українця в епілозі, – каже літературний редактор Олександр Бойченко, 53 роки.

Презентація роману "Пісня відкритого шляху"

Артема Чеха

19:00, Київ, Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6

15–23 червня

– До терміну "глядацьке кіно" в Україні ставляться дещо зневажливо, як до чогось низькопробного. Однак у світі це якісно зняті фільми, цікаві для широкої аудиторії. У таких робіт має бути зрозумілий сюжет, належність до певних жанрів або розширення їх меж, нагадування про важливі речі чи актуальність теми, – розповідає програмний директор кінофестивалю "Миколайчук Open" Алекс Малишенко, 33 роки. За дев'ять днів покажуть майже 60 стрічок. – Цьогорічна тема – "Переломний момент". Саме в такий час ми нині живемо. А в кіно це момент у сюжеті, після якого щось змінюється в історії. На краще для героїв чи на гірше, але повернутися назад неможливо.

З понад тисячі заявок відібрали 27 фільмів національного короткометражного конкурсу й дев'ять – міжнародного повнометражного. У першому виокремили кілька блоків. "Війна триває" об'єднує стрічки, які стосуються війни, зокрема теми переживання горя внаслідок смерті військового. У блоці "Родинні зв'язки" режисери говорять про батьківство, материнство, стосунки в сім'ї. У добірці "Про тіло і душу" є роботи про тілесність, психологічний стан, ментальне здоров'я. В "Уроці історії" автори звертаються до українського минулого чи власного досвіду, переосмислюють його.

Фестиваль відкриє фільм "Мертві не завдають болю" американського режисера Віґґо Мортенсена. Це вестерн для тих, хто не любить вестернів. Не про ковбойську романтику, а про побут часу, коли зло сусідило поруч із людьми, які намагалися вести звичайне життя.

Серед подій позаконкурсної програми – документальна картина "Окуповане місто" оскароносного британця Стіва Макквіна. Це історія нацистської окупації Амстердама під час Другої світової та нинішнього життя міста. Розповідаючи про Голокост, погроми та партизанський рух, показує сучасні вулиці, які колись були місцями трагедій. У стрічці столиця Нідерландів переживає ковід, а далі починається повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Бачимо біженців, чуємо новини про війну й розуміємо, що тепер це місто теж змінюватиметься, але вже з новими викликами.

Фестиваль глядацького кіно "Миколайчук Open"

Чернівці, Культурно-мистецький центр

імені Івана Миколайчука, вул. Головна, 140

Кінотеатр "Чернівці", вул. Університетська, 10

21–23 червня

– 2004 року перший етнофестиваль провели на Співочому полі в Києві. Тоді я вперше почув масове виконання гімну, – каже засновник фестивалю "Країна мрій", музикант Олег Скрипка, 60 років. – Коли співали пісню "Країна мрій", небом пролетіла зоря. То був добрий знак.

На цьогорічному ювілейному фестивалі будуть традиційні етнічна й етнорок-сцени, дитяча галявина. У події візьмуть участь кобзарі, народні майстри та крафтярі. Вперше проведемо поетичну майстерню, де звучатимуть сучасні вірші, зокрема військових. Представимо йога-центри, індійський та японський культурні центри, езотеричні практики. У мене теж є авторська медитація "Вайб душі", пов'язана з українською рок-музикою.

Гратимуть гурти "Хорея Козацька", "Божичі" та "Древо", з якими починали фестиваль. Є й іноземні артисти, готові виступити, але не завжди їм дозволяє приїхати посольство. Я вийду на сцену з етнопроєктом Le Grand Orchestra. Виконаю треки воєнних часів – "Червону калину" в моїй обробці, нові пісні "Номад" і "Батько наш Бандера".

20-й етнофестиваль "Країна мрій"

Київ, Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка, вул. Садово-Ботанічна, 1

До 29 червня

– 2015 року мені до рук потрапила книжка етнографа Георгія Булашева "Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях". Праця 1909-го – сучасна. У селах донині можна почути від місцевих такі перекази. І саме текстильні панно точно, яскраво і самобутньо візуалізують ці тексти, – розповідає художниця Анастасія Подерв'янська, 45 років. На персональній виставці "Шиття" в Національному художньому музеї України представляє понад 40 робіт 2019–2024 років із текстилю з використанням тканин різних фактур і ручної вишивки.

– У творах серії "Явища земні й небесні" йдеться про народне пояснення природних явищ: звідки з'явився дощ або вітер тощо. Наприклад, одна з робіт зображує янголів, що золотими лопатами скидають на землю сніг, величезні запаси якого зберігаються на небі, – продовжує Анастасія Подерв'янська. – Друга серія експозиції – "Натюрморт". Являє собою певний діалог із відомими полотнами європейських художників, як-от німець Альбрехт Дюрер, іспанець Франсіско де Сурбаран, нідерландець Рембрандт. Це погляд на живопис вишивкою та гра з глядачем. У третій серії Inner World використала анатомічні зображення та зробила з них символи, які нині отримали нові сенси. У них відчувається тривожний стан, передчуття небезпеки та війни.

Також на виставці показую шість пальт, які вишила вручну та перетворила на артоб'єкти. За допомогою одягу хочу перенести мистецтво на вулицю, з виставкового простору в повсякдення.

Виставка Анастасії Подерв'янської "Шиття"

Київ, Національний художній музей України,

вул. Михайла Грушевського, 6

До 8 вересня

– Коли 2020 року готували виставку ескізів монументальних мозаїк, у майстерні художника-шістдесятника Валерія Ламаха побачили ескізи до гобеленів і рисунки його дружини Аліни Ламах. Вона 30 років працювала над упорядкуванням мистецтвознавчого трактату чоловіка "Книги схем", а паралельно ткала гобелени із квітами. Зацікавило, як ця робота вплинула на її творчість. Історія родини Ламахів стала прологом до нового проєкту, – говорить співкураторка виставки "Пам'яті тої, що пам'ятає" Лізавета Герман, 36 років. До експозиції в шести залах увійшли твори понад 20 митців і творчих дуетів із шести країн – Киргизстану, Польщі, Румунії, Словаччини, Узбекистану й України. Це керамічні скульптури, живопис, графіка, відео, гобелени, рисунки, об'єкти з текстилю та скла 1940–2020 років.

– Аліна Ламах стала символічною фігурою, яка велику частину життя присвятила збереженню пам'яті про видатний доробок чоловіка. Ми розмірковували, як можемо зберегти пам'ять про неї. Не лише вперше широко демонструємо її творчість, а й запросили сучасних художників, які створили роботи, що розкривають певні аспекти її практики. До нас долучилися Анастасія Стефанюк, Михайло Барабаш, Тереза Барабаш, Ксенія Білик і Станіслав Туріна, – продовжує Лізавета Герман. – Творчість закордонних авторів представлено переважно відеороботами. Словацька художниця Анна Даучикова, подруга Ламахів, під час візиту до Києва зняла свідчення про їхнє життя. У відео "Майстерня" румунської авторки Джети Братеску йдеться про важливість власного простору та безпечного місця для творчості. Режисерка з Узбекистану Саодат Ісмаїлова з фрагментів узбецьких фільмів 1920–1930-х створила стрічку "Її право" про транс­формацію образу жінки під впливом радянської влади. Ґульнара Касмалієва та Муратбек Джумалієв із Киргизстану зробили відеоперформанс про те, як обривається народна традиція. Польсько-ромська художниця Малгожата Мірґа-Тас у текстильних колажах звертається до культури і традицій ромського народу.

Виставка "Пам'яті тої, що пам'ятає"

Львів, Jam Factory Art Center,

вул. Богдана Хмельницького, 124

×