Футболістам збірної України заважає тиск від очікувань

Ребров має повторити шлях Лобановського

Радянський Союз був наскрізь фальшивий. Там часто згадували головну перемогу збірної країни на рівні національних збірних. 1960-го підопічні тренера Гавриїла Качаліна перемогли на Євро. З Москви часто лунало, що то був перший, тож особливий, турнір.

 

Формально ні до чого вчепитися не можна. Справді перший. Найкращу команду Європи почали визначати рівно за 30 років, після того як уперше розіграли Кубок світу. Але на одній шостій земної кулі воліли замовчувати рівень суперництва. Усі провідні західноєвропейські команди – Західна Німеччина, Італія, Англія, віцечемпіон світу Швеція – відмовилися від участі. Іспанці заявилися, проте не поїхали до СРСР грати чвертьфінальний поєдинок через заборону диктатора Франко, який не хотів мати жодних справ із комуністичним режимом.

Єдиним винятком була Франція – бронзовий призер Кубка світу-1958. Проте вона програла у півфіналі юго­славам. Саме останніх обіграли радянці у вирішальному матчі на полі паризького стадіону "Принців".

За чотири роки радянські керівники таки відправили свою збірну "в гості" до Франко. Принциповий фінал СРСР програв Іспанії в Мадриді – 1:2. Матч транслювали на Радянський Союз, і коли камера вихоплювала каудильйо, Москва посилалася на технічні проблеми й переривала ефір. За поразку тренера Бєскова зняли з посади. Ще за вісім років СРСР знову грав у фіналі. На полі стадіону в Брюсселі програли Західній Німеччині, яка згодом візьме і світовий титул.

Усі ці досягнення не мають до України практично жодного стосунку. 1960-го за СРСР грав київський динамівець Войнов, але народився він у Росії. 1972 року українців було більше – Рудаков, Трошкін, Матвієнко, Онищенко. Але вони не визначали стилю гри команди.

Докорінно ситуація змінилася 1988-го. То був найкращий турнір збірної Радянського Союзу. На чолі з київським тренером Валерієм Лобановським і кістяком, складеним із його підопічних. І шкода, що у вирішальному матчі проти Нідерландів не зміг вийти дискваліфікований уродженець Чернігова Кузнєцов, а місце у воротах великий тренер уперто довіряв Дасаєву з Астрахані, а не покійному вже уродженцю Донецька Чанову. Бо хоча московського спартаківця і визнали найкращим голкіпером світу того року, але гол нідерландця Ван Бастена відверто проґавив.

17 червня збірна України стартує у фінальній частині Євро. Утретє поспіль у турнірі братимуть участь 24 команди. Це дещо знижує інтерес до нього, адже змагатиметься багато посередніх команд. Утім, нас це не обходить. Бо Україна везе в Німеччину, яка приймає фінальну частину, найталановитішу у своїй історії команду. Тут і переможець Ліги чемпіонів Андрій Лунін, і неодноразовий чемпіон Англії Олександр Зінченко, і найкращий бомбардир чемпіонату Іспанії Артем Довбик. Такого розкішного вибору виконавців не мав жодний український тренер. Можливо, вони не дотягують до рівня тих майстрів, яких виставляв Лобановський 1988-го. Але Україна точно здатна стати головним відкриттям турніру.

Головна проблема – тиск від очікувань. Він заважає нашій команді грати в той футбол, який найкраще виражає якості виконавців, – комбінаційний, із коротким пасом, зміною позицій, аритмією. Саме через це Україна несподівано важко пройшла раунд плейоф, ледь здолавши старанні, але посередні Боснію та Ізраїль.

Тому поки що гра нашої команди не вражає. Тренеру Сергієві Реб­рову було роздано чимало авансів. Не надто заслужених, бо на справді високому рівні він іще не працював, і невідомо, чи буде. Товариські матчі, проведені українцями напередодні Євро, залишили багато запитань щодо фізичної готовності й уміння нав'язувати свій футбол. А саме він знадобиться у протистоянні з Румунією та Словаччиною – нашими головними суперниками за вихід із групи. Якщо зіграємо у свою силу, то, впевнений, що покажемо себе навіть у поєдинку з Бельгією, яка 10 років входить до еліти світового футболу і має Кевіна Де Брейне – найкращого футболіста світу минулого десятиліття, якщо не рахувати Мессі та Роналду. Це буде принципово ще й тому, що потенційно перше місце в групі дасть легшу сітку в матчах на виліт.

Не кажу, що ми здатні пройти їх до кінця. Але боротися можемо з кожним. Навіть з Англією та Францією – головними претендентами на виграш турніру.

Наостанок – головне. Євро-2024 – перший турнір за участі української збірної в часи повномасштабної війни. Ні, успіх команди Реброва на полях Німеччини не змусить кремлівського коротуна прибратися з України. Але він нагадає, що Україна б'ється. І не тільки на футбольному полі.

×