"Підлітки на скейтбордах з українськими стрічками та у футболках із гербами" - активіст про зміни на Донбасі

Люди не знають, як писати звернення і запити до органів самоврядування. Думають, що виконком усе за них напише. Але прогрес є. Львівська освітня фундація запустила відкриті "культурні простори" майже у всьому Донбасі. З місцевими саджають клумби, дерева, ставлять лавочки, ремонтують будинки бідним і літнім людям. Раніше свята були директивні - дати визначала партія. Тепер люди організовують ярмарки, концерти. Зацікавились: а що в моєму містечку чи селищі цікавого, коли його створили, коли тут щось важливе трапилось. Починають брати на себе відповідальність за зміни.

Ми - постколоніальна нація. Хочемо свободи, але не знаємо, як її використовувати. Тому часто чути "чому я?", "у нас так ніколи не робили" або "мене висміють". Українці дуже важко сприймають і пробують нове.

Як усі: на дороги, корупцію і неякісне самоврядування. І ще - на вулицях повно безпритульних собак. Немає притулку, бо був лише донецький. Ще одна велика проблема - банки, які не кредитують у сірій зоні. Тому підприємці не можуть нормально працювати.

До війни на Донбасі був згусток кримінальних монопольних органів Партії регіонів. Не давали громаді розвиватися. Тепер багато людей активізувалися. Росії вдалося захопити ці території саме через відсутність громадянського суспільства. Люди не знайшли сили організуватись, бо не мали досвіду. Влаштували фейкове волевиявлення жителів Донбасу та інформаційний геноцид. Він на окупованих територіях триває досі.

Партія регіонів на звільнених територіях розпалась на дві частини. Є такі, хто експлуатує Україну, як Фірташ і Бойко. А є ті, хто, позбувшись впливу "регіоналів", готовий змінювати свій виборчий округ. Мер Краматорська Андрій Панков став найкращим мером України. Коли раніше його підтримували "регіонали" - виконував вказівки. Зараз максимально підтримує ініціативи громади. Допомагає нашим військовим у краматорському аеропорту.

Люди, які формують владу та впливають на неї. Свідомо обирають на посаду фахівця, а не представника клану. Можуть розрізнити таку людину. Вміють впливати на стратегію розвитку малої громади і рішення політиків. Зупиняють негативні.

Один рівень - коли люди беруть відповідальність за ті моменти, де держава неякісно працює або не має ресурсів. Інший - як у США. Влада виділяє гроші на громадські ініціативи та організації. Люди беруть, наприклад, лікарню на свій баланс. Як у Достоєвського - якщо вбивця вбив, а всі мовчали, то частково винні й ті, хто змовчав. Якщо не контролюємо чиновників, то, звичайно, будуть зловживання.

Проблема - у колективному мисленні. Радянська окупаційна влада багато років відмежовувалась від людей. "Не лізь у владу, шансів немає і тебе це не стосується" - головна теза колоніального суспільства. Все починалося з колективу: держава направить і все буде добре. Комуністи вбили в голову, що ініціативність - це зло. Люди не почуваються господарями країни, в якій живуть. Краще сидіти тихо. Раптом неправильно щось зробиш, ще в голову дадуть. "Треба розкуркулювати і вбивати інакодумство", - часом кажуть старші люди на Донбасі.

Після окупації на вулицях з'явилися українські прапори. Багатьох ніхто не змушував вішати синьо-жовті стяги. Але люди зрозуміли цінність прапора, який приніс їм мир. Тепер усе переходить у сенсовий патріотизм - активізм. Люди роблять парки, клумби, прибирають. Створюють громадські організації, які не мають мети змінити світ, а мають вузьку спеціалізацію. Для українців східного регіону це - нове. Багато хто вперше скидається коштами, щоб облагородити свій парк.

В Маріуполі, Бахмуті, Краматорську позиції людей дуже змінились. Це показують соцопитування. Я спілкуюсь українською. На неї тепер нормально реагують. Свого часу ми з "Чесно" робили розслідування про політиків. Кликали журналістів на круглі столи. Телевізійники не приходили взагалі. Коли тоталітарна вдала "регіоналів" упала, виявилось, що тут є багато активних людей, які живуть своєю справою.

У Рубіжному активісти зупиняють корупцію у владі. Відстежують, на що витрачають державні кошти і скільки їх надходить. Торецька прифронтова громада дуже розвинулась. Культурне і освітнє життя там тепер цілком залежить від людей. Роблять фестивалі. На тренінги запрошують гостей. Жадан приїжджав, артисти, поети. Декілька днів тому розмалювали бронетранспортер, щоб діти побороли страх перед мілітаризмом. Клумбу велику посадили. Самі знайшли гроші. У Слов'янську люди самі зробили великий парк.

Воно ніколи остаточно не може бути сформованим. Меж немає. Хочемо всього і зразу. Майже вибороли суверенітет у Росії. За декілька років дійдемо до свободи, якою вмітимемо розпоряджатись.

Три-чотири роки без інформаційного геноциду - і все буде добре. Є міф, що не варто Донеччину звільняти, бо там сепаратисти. Слов'янськ був більш ніж наполовину "сепарський". Опитування кажуть, що зараз - 20 відсотків. У центрі міста на скейтбордах підлітки їздять із українськими прапорами на зап'ясті та у футболках із гербами. Молодь хоче розвиватися в Україні. Жив там багато років. Раніше такого не було. Те, що Росія показувала як мовне і культурне протистояння, руйнується, як міф.