Загибель видатного співака Василя Сліпака, як і саме життя зірки - овіяні легендами. Ми знаємо уже все про нього, його життєвий шлях розібраний по місяцям. Але смерть такої людини – є величезною втратою для України. Тому, коли підходить 29 червня, ми всі пригадуємо "Міфа".
Про сам бій, який відбувся 29 червня 2016 року на Світлодарській дузі, теж чимало відомо. Проте багато подробиць бою, залишаються невідомими.
Боєць Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" Юрій Гримарєв був один з тих, хто брав участь в цій операції. Він і пролив світло на події трьох річної давності. А також розказав про початок свого бойового шляху.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Пообіцяв матері повернутися додому і наступного дня загинув"
До війни, я працював в Києві, жив звичним життям українського хлопця. Саме там і зустрів мене Майдан. Вночі я виходив до протестуючих, вдень працював у ресторані. Двічі у мене попадали резинові кулі "беркутні", але це не смертельно. Найбільше запам'яталося з Революції, як міліція почала наступ на нас. Ми всі почали тікати і в цей момент навпроти натовпу озвірілих "беркутів" - вийшов священик. Він щось сказав їм і вони відступили.
А далі почався формувати "Правий сектор". Я з другом вступили у їхні ряди, вони нам підходили. В липні 2014 нас відправили під Савур могилу. Пригадую, що ми їхали автобусами. Половина з нас не мали зброї. В невеликої частини була своя.
Нам дали новенькі автомати, тому я навіть спав з ним, щоб свої ж не вкрали. На цих величезних автобусах, нас довезли до села Петрівське, що за кілька кілометрів від "савурки". Ми постійно блудили, кружляючи по піщаним дорогам. Дивна така була картинка. Їдуть важкі "Ікаруси" і туди сюди мелькають танки.
Як воно взагалі, працюєш в дорогому ресторані у центі Києва, а тут раз, і ти вже повзаєш у пісках та пилюці на фронті?
Все ж відбувалося поступово. Тим більше, що я сам захотів цього. У ті дні, мені так і не пощастило взяти участь у прямих боях. Ходили на зачистку територій, відстрілювалися від агресора, який гатив із лісу. А потім мене перевели в артилерію. І вже будучи в селищі Піски, я працював на протитанкові гарматі МТ -12 "Рапіра". Потім мені довелося повернутися в Київ. І я виїжджав на фронт, тільки коли була потреба – для серйозних операцій. Одна з яких відбулася 29 червня 2016 року на Світлодарській дузі.
Як уже зараз відомо – вона закінчилася невдало. Що передувало цьому бою?
Ми прибули в точку збору в районі Світлодарської дуги. Там знаходилися: батальйон "Київська Русь", група Вовки Подолянина, яка потім перейшла у 54 бригаду ЗСУ і ще якісь підрозділи. В цьому квадраті був величезний укріплений район - розділений на три чи чотири точки. Все це разом називалося – "муравейник". Посередині посадка і дорога.
Посадкою в бік окупантів - направлялася "Київська Русь". Я з групою бійців просувалися праворуч від посадки. Протилежно від нас йшли хлопці Подолянина. Вони мали взяти величезний бліндаж і з першого разу, їм це не вдалося. Відповідно ці бійці понесли втрати.
Батальйон "Київська Русь" теж поніс втрати. Не хочу вдаватися у деталі, але деякі бійці віднеслися до бою дуже не серйозно..
Вам вдалося виконати свою частину завдання?
Так, закидали бліндаж окупантів з РПГ і потім зайшли туди. Хоча нас мала прикривати артилерія. Але цього, як завжди – не відбулося. Позаду нас стояла гармата "Рапіра". Їм дали 12 снарядів, щоб вони могли накрити вогнем російські бліндажі. Проте хлопці нікуди не попали, оскільки в них був пошкоджений приціл. З 12 зарядів – вистрілили 8. АГС не використовували взагалі – боялися, що по нам поцілять. Мали працювати бойові машини, але їх теж не було. Ця частина операції теж була спланована невдало.
Побачили трьох мертвих найманців. Ще двоє спробували втікати
Зайшовши в московські окопи – побачили трьох мертвих найманців. Ще двоє спробували втікати. Мій друг дивлячись, як ці доходяги біжать, хотів з "мухи" по ним стрельнути, але вона не спрацювала з першого разу, другого теж. І тільки з третього разу полетіла в напрямку ворогів. Але не розірвалася. Вони присіли, очікуючи вибуху, але нічого не відбулося.
Одного з них потім вдалося знищити. Він заліз у шахтний ствол і не вилазив. Мої побратими підійшли і сказали, щоб той вилазив, мовляв – життя залишимо. Але той недоумок пустив у них чергу з автомата. Хлопцям довелося кинути туди гранату. Інший, тікаючи – залишив свої документи. Виявилося, що це якийсь "бурят", лейтенант запасу. Прийшов в Україну щастя пошукати.
В окопах була залишена велика кількість зброї. Шеврони російські, тушонки, банка якоїсь оленини. Сигарети "донський табак". Не дарма сходили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Воювати за Україну проти Росії - це самостійне рішення"
Захопивши ворожі позиції, у вас з'явився, якийсь план наступних дій: відступати, закріпитися?
Коли нам вдалося взяти заплановані точки, принаймні я кажу за нашу групу. По всіх позиціях почала прицільно працювати ворожа артилерія. Нижче їх позицій за метрів 200 - знаходилося село. Було чутно, як щось гудить. Тому ми змушені були відійти. Адже проти артилерії – автоматом не повоюєш.
Ви бачили, як загинув "Міф"?
Ні. Все відбувалося в протилежному напрямку. Ми бачили, як його тіло лежало біля медичного пункту. Туди взагалі звозили усіх, кого потрібно було підшити, або мертвих. Мене легенько зачепив осколок, тому довелося зшивати рану. А поряд лежав вбитий Василь Сліпак. Пригадую, що в той момент уже тривав переполох. Усі знали, хто загинув, тому намагалися щось вирішити.
Ми ж зібравши речі – відправилися до дому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Міф" врятував наші життя"- невідомі подробиці бою, в якому загинув Василь Сліпак
Як часто пригадуєте цей бій?
Неприємно, що втратили таку людину. Відомий співак. Тим більше, що сьогодні чергова річниця цього бою. Але це війна і тут гинуть бійці.
З моменту бою пройшло три роки. Ця невдача не відбила у вас бажання воювати?
Нам треба здобувати Перемогу. Думати, хвилюватися, ми будемо потім.
7 
25817
Коментарі