Василь Ярославович Сліпак - народився у Львові. Співав у хорі "Дударик". У 1997 році отримав право виступати у Паризькій національній опері. Мав кілька успішних сольних турів по Європі. На міжнародному фестивалі оперних співаків в Армеле арію "Тореадор" у виконанні Василя Сліпака назвали найкращим чоловічим виступом. 19 років прожив у Парижі.

Із початком Євромайдану очолив волонтерський рух у Франції. Організовував різні акції у підтримку майданівців.

Улюбленою партією співака була арія Мефістофеля з "Фауста". Через неї він вибрав собі позивний "Міф".

Він перший доброволець не з ЗСУ, якого нагородила українська влада. 20 лютого торік його родині вручили посмертну нагороду - зірку Героя України.

Документи треба з собою брати. Моментами так стається, що всі речі зберігаються в бліндажі. Туди може попасти снаряд чи міна і все згоряє. Так неодноразово було в ДАП. Я паспорта не ношу, але тримаю завжди при собі водійське посвідчення. Проте, кожен робить, як йому подобається.

"Броню" з Василя зняли до того моменту, як вивезли. Він скотився в низ після пострілу, ще будучи живим. В нас тоді був медик, позивний "Фіш". Він до останнього рятував Сліпака, хоча було зразу зрозуміло, що той не житиме. Снайперська куля зайшла в плече, пройшла через все тіло і вийшла з боку. Василь в той момент лежав, тому вийшло так, що куля прошила його наскрізь. Цікаво, що політ патрона мінявся. Спочатку, він влучив у кулеметний короб, прошив його, зрикошетив і тоді попав у Василя.

Ні. Це був чоловік.

Так!!!

Ні! Ти що? Там відстань була 350-400 метрів. Ми його бачили, він нас, але надто все далеко. Там йшла дорога і на ній стояв їхній блок пост. Перед ним на землі лежали протитанкові міни, навіть не вкопані. Трішки далі, два фундаментні блоки і бетонний каналізаційний круг. Ми з "Міфом" лежали з правого боку дороги. На узбіччі росли різні кущі, дерева. З протилежного від нас боку, з цих кущів вискочив снайпер і заховався за це бетоне кільце. Все було надто швидко, я ледве встиг його побачити. І так вийшло, що він був захований за бетоном. А ми відкрито лежали на землі.

Ми могли скотитись в низ з дороги, але в нас була інша задача - захопити блокпост, яку ми не виконали. Командир підрозділу "Подолянин", дав наказ, щоб відступати. Це було правильне рішення..

Після того, як снайпер заховався за кільцем, я взяв його на приціл і вистрілив. Проте окупант бачив усе і встиг заховатись. Потім він вистрілив - не влучив. Я знову вистрілив - він заховався. Я почав розуміти, що ми програємо. І крикнув "Міфу", щоб той відкрив вогонь з кулемета. Але російський снайпер переніс свою ціль на Василя і вистрілив.

Ми з Василем, намагались подавити вогонь росіян на блокпосту, а інші бійці просувались до сепаратистської позиції "Мурашник". Там було багато їхньої техніки, людей. Наші хлопці захопили вороже гніздо, але і своїх втратили чимало.

На нашому напрямку, до росіян підтягнулась підмога. До 6 БМП з живою силою. Почався обстріл з мінометів. Якби нам військові не дали дві БМП, які підлетіли до нас і ми погрузили "Міфа", інших поранених, важку зброю, то навіки б залишились там.

Як тільки ми відійшли - це місце росіяни зорали мінами. Страшно було дивитись. Якби ми зайняли блокпост, нас би чекала доля мертвих героїв. Тому що, ми не мали чим воювати проти їхньої важкої техніки. Не було підтримки артилерії.

Тобто "Міф" своєю смертю, врятував життя нам усім. Коли його вбили, прозвучала команда, забирати тіло бійця і відходити.

Коли ми уже відходили, то трапився, ще один цікавий випадок. Я весь обвішаний зброєю, згадав, що на дорозі залишився кулемет "Міфа". Тут до мене підбіг наш боєць з позивним "Курд". Я крикнув йому, щоб той акуратно висунувся крізь траву і стягнув зброю вниз. Він мене не зрозумів і пішов в повен ріст туди. Саме в той момент, коли "Курд" нагнувся за кулеметом, снайпер вистрілив. Та куля пройшла між ногами і тільки трішки зачепила його. Ось така війна.