Кілька музичних гуртів — "Тартак", "Моторола", "От Вінта", "Мандри" — утворили громадський рух "Не будь байдужим". Його мета — зробити Україну більш українською. Спочатку зірки виступили в Костополі, тоді подалися до Яготина, Білої Церкви й Фастова. Потім співали в Умані, Смілі, Лубнах, Бердичеві та Гайсині. А цього уїк-енду виступили в Полтаві.
Далі на схід хлопці поки що не збираються.
— Безглуздо приїжджати до людей, які не сприймають твоїх ідей, — стенає плечима лідер "Тартака" 34-річний Сашко Положинський.
Співоче поле імені Марусі Чурай в полтавському парку Перемоги має 5 тис. сидячих місць. Молодь товпиться на поляні, старші розсідаються на пагорбах: розкладають наїдки, наповнюють чарки. У перших рядах — дядько у сірій камуфляжній панамці, 56-річний Анатолій. Збирає пляшки в картату торбину.
— Наш президент якийсь ні рак ні жаба, — скаржиться. — Я в політиці розчарувався. Може, хоч культура в Європу нас виведе, — гукає у складені рупором долоні, бо довкола панує галас.
Положинський на сцені розглядає якісь фотографії. За ним іде 39-річний Олександр Ярмола з "Гайдамаків".
— Бандери, убірайтєсь вон! — викрикують кілька молодиків у подертих джинсах. Один із них — з комсомольськими й піонерськими значками на безрукавці.
Серед публіки є мікрофони.
— Чому ви вживаєте слова "класно", "кльово", "зашибісь"? — цікавиться якийсь хлопець. — Це ж не по-українськи.
— Бо "класно" — від слова "клас", "кльово" — коли риба клює на рибалці, а "зашибісь" — це замінник російського слова, яке я тут не вимовлю, — жартує Положинський. — Я по-російськи не розмовляю. Один хлопець від мене вимагав, аби перейшов на російську, то довелося битися. П"яний був, починав бикувати, довелося з ним по-чоловічому поговорити, — пояснив "ГПУ".
— Виступали в Росії? — запитую.
— Лише раз, — озивається, ставлячи підпис на футболці якогось хлопчини, що підставив спину. — Це було на святі Москви. Коли вийшов на сцену, кричали: "Іді на х..., пой на русском!". Українців на російський ринок не пускають. "ВВ" й "Океан Ельзи" довели, що місцевим біля наших нічого робити, — пояснює.
Син-школяр у футболці з написом "Ні — Малоросії!"
Сашко біля автомобіля роздає автографи хвилин 40 . Підсовують навіть мобільні телефони. Розписатися на одногривневій купюрі відмовляється. На синьо-жовтому прапорі — теж.
42-річний Салман Салманов Мамед-огли — перкусіоніст у фольк-гурті "Мандри". 20 років тому приїхав до Києва на відпочинок і більше не повернувся до Азербайджану. Каже, що на його батьківщині російську вже забули.
— Мама ображається, що я жодної азербайджанської пісні не знаю, — зізнається.— А от по-українськи співаю.
Іще Салман мандрує Україною велосипедом. Його улюблене місто — Полтава.
— А от Крим не люблю, — морщиться. — Там бабусі радянські залишилися — жонки енкеведістів.
Ведучий просить, аби в натовпі прибрали всі політичні прапори, бо акцію не фінансує жодна з партій. Чолов"яга з сивим волоссям, вистриженим оселедцем, піднімає на довгій вудці синьо-жовтий стяг. До синьої половини пришита широка помаранчева стрічка з написом "Так! Ющенко".
До дядька підходить молодик у рваних джинсах і чорній футболці з мордою ведмедя. Ламає древко прапора. Чоловік хапає кривдника за шию. Охоронці їх розводять.
50-річний Анатолій Рудь сідає, закутує стягом з Ющенком плечі, ховаючи помаранчеву вставку всередину. Біля нього — дружина в довгій лляній сукні та син-школяр у синій футболці з написом "Ні — Малоросії!".
Пан Анатолій — із Січеславщини (стара назва Дніпропетровської області).
— Приїхав культурно відпочити, а тут командують! — нарікає.
Розповів, що синьо-жовте знамено купив у Львові ще 1986-го:
— Тиждень з ним на Майдані мерз.
31-річний письменник Сергій Жадан приїхав на концерт з Харкова велосипедом.
— Хочу побалакати з "Гайдамаками", — пояснює.
На ньому чорні напівкеди, штани захисного кольору і футболка з назвою цього гурту.
З гримерки в адмінбудівлі помічають Сергія.
— Старий, де ти ходиш? — гукає хтось із "Гайдамаків" йому вниз.
Між собою хлопці називають Жадана "кажаном".
До гримерки письменника затягують за обидві руки.
1 
1
Коментарі