— Ляльки все частіше роблять із силікону. Я використовую старі технології — пап'є-маше, дерево, метал, шкіру. Усе, що не потрібне в господарстві, несу в театр на ляльки, — каже головний художник Київського театру ляльок Микола Денько, 52 роки.
Художник представив на виставці у cтоличному "Шоколадному будиночку" вісім експонатів. Зокрема гуцульське подружжя і Шахерезаду.
Рівненська художниця 28-річна Наталія Косарєва до столиці привезла героїв вистави "Котигорошко" — Дракона, Павука й Вернидуба.
— Вернидуба зробила з пап'є-маше, лози, поставила на дерев'яну підставку. Пофарбувала у бронзовий колір. Умонтувала світлодіоди. Негативні герої пофарбовані спеціальними фарбами. Вони сяють відбитим від позитивних героїв світлом.
Ляльки привезла у звичайній сумці. Більше взяти не змогла, бо важкі. Кремезний Вернидуб важить понад 5 кг.
— Моя улюблена лялька — Павук. Вона не має жодної механіки, але рухається як жива, лапки й голова — на пружинах. Мої — ідея та ескіз. Ляльку роблять бутафори. На Вернидуба пішло два місяці.
Створювати ляльки Наталію навчив дідусь. Він був художником у театрі ляльок.
— Просив допомагати ескізами. Казав: "Наталко, я малюю 50-ту в житті лисичку. Як можу зробити її несхожою на інші?".
Актори запрошують гостей до хороводу. Хлопець у костюмі білого зайця залицяється до дівчат, намагається одну поцілувати у щоку. Йому зв'язують на потилиці вузлом вуха.
— Інститут імені Карпенка-Карого вперше набрав студентів на сценографію лялькового театру, — розповідає Микола Денько. — У Франції лялькові театри для дорослих є в кожному місті. Австрійський Зальцбург має оперний ляльковий театр. Половина представлених тут митців працюють у Європі, Росії. У нас усе обмежується театром для дітей. Малюки найбільше люблять Петрушку, бо його одягають на руку й він має вигляд живого.
Виставка триває до 26 вересня.
3 
1
Коментарі