— Я по паспорту Ульянов, хоч від початку Ульяненко. У мене в Харкові дядько і брати — і всі вони "Ульяненко". А за паспортом — це бабуся поміняла прізвище батька у метриці на ленінське, — розповідав 2009-го письменник Олесь Ульяненко. — В родині ходить версія, що його мало не посадили. Вони з пацанами підірвали портрет Сталіна, і йому загрожував строк. А з прізвищем Ульянов тоді посадити не могли.
17 серпня минуло п'ять років з дня смерті автора "Сталінки". До цієї дати товариші вирішили ініціювати перейменування на честь Ульяненка вулиці в його рідному місті Хорол на Полтавщині.
— Відштовхувалися від закону про перейменування старих радянських назв, — говорить режисер 45-річний Володимир Тихий, голова цієї ініціативної групи. — Не годиться, щоби у старовинному козацькому Хоролі центральна магістраль була Леніна. На адресу голови селищної ради послали листа. Підписали його 50 інтелектуалів, лише лауреатів Шевченківської премії дев'ятеро серед них було. Нам прийшла відповідь, що 2012-го влада міста дійсно вирішила назвати на честь земляка Олеся Ульяненка один із провулків, який виходить з вулиці Леніна. Але провулок той досі не побудований. Тобто показали, що щось зробили. А насправді зробили банальну відписку.
Олесь Ульяненко 15-річним пішов з дому. Був шаманом у Якутії, закінчив медичне училище і морську школу, служив у радянських десантних військах у Німеччині та Афганістані. Перший твір надрукував у 26 років, а в 35 — роман "Сталінка" приніс йому славу "найрадикальнішого і жорсткого українського прозаїка". Книжка отримала малу Шевченківську премію та увійшла до шкільної програми.
Книжка Ульяненка "Жінка його мрії" 2009-го Національна експертна комісія з питань моралі визнала порнографічною. Роман вилучили з обігу. Однак висновок комісії викликав хвилю обурення серед української інтелігенції. Ульяненко став першим письменником, який подав до суду на Національну експертну комісію з питань захисту моралі. Після деяких правок у тексті роман дозволили перевидати.
Разом з Володимиром Тихим письменник розробляв сценарії для екранізації своїх творів.
— Це ігрове кіно, що потребує невеликого, але сталого фінансування, — продовжує режисер. — У наших державних мужів думки про розвиток України обмежуються декларативним обуренням щодо заяв Олега Табакова про те, які погані українці. Вся допомога українській культурі на цьому і закінчується. Сценарій "Сталінки" лежить уже 13 років. Ульян був закоханий у кіно. Мав багато ідей для сценаріїв. На той момент існувало тільки кіно, зроблене тут для центральних російських каналів про любов і щастя в родинах багатіїв. Це жодним чином не йшло з творчим стилем Ульяненка. Його кіно дуже соціально активне і філософське. Його погляд на Україну був максимально чесним. Ми, ті хто вчилися кіно за Радянського Союзу, були все-таки вихідцями із соціального реалізму. Нас довго і боляче вчили показувати бажану реальність, а не ту, що є насправді.
Суспільство намагається уникати проблем у мистецтві. А від цього вони не минають. Реальність не стає кращою, виразки в суспільстві ще більше поширюються. Тому Ульян був ворогом російських мєнтовських серіалів, що романтизували кримінал, не показували його жах.
Якщо сценарії Ульяненка не вдасться реалізувати, Володимир Тихий їх надрукує.
— Хотілося б мати повну збірку його творів — з коментарями, спогадами товаришів. 2008‑го ми з Ульяном писали сценарій про Донецьк і шахтарів. Він їздив на Донбас, аби показати через власний досвід усю важкість цієї професії. В 17 років перед армією вже працював у шахті. Цього разу теж пройшов короткий інструктаж з техніки безпеки, спускався під землю. Грошей у фонду, що замовив документальну стрічку, вистачило тільки на цю творчу експедицію Ульяненка. Потім вони передумали фінансувати фільм.
За словами літературного агента Олеся Ульяненка, наприкінці цього року у видавництві "Люта справа" готують вихід збірки оповідань письменника "Яйця динозавра".
2 
1
Коментарі