вівторок, 03 червня 2008 15:24

На "Зустрічах у Вінграновського" слухали вірші й частувалися юшкою

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Дружина поета Миколи Вінграновського Олександра Іванівна та син Андрій на святкуваннях на березі річки Рось
Дружина поета Миколи Вінграновського Олександра Іванівна та син Андрій на святкуваннях на березі річки Рось

Минулої суботи на березі річки Рось біля села Яблунівка Білоцерківського району на Київщині відбулися треті літературні "Зустрічі у Вінграновського". Тут письменник і режисер любив відпочивати. Микола Вінграновський жив у наметі, рибалив, спілкувався з селянами. 26 травня 2004 року він помер від тяжкої хвороби.

2005-го місцевий бізнесмен Сергій Мовчан установив в урочищі гранітну брилу з портретом поета.

— Це перший пам"ятник Вінграновському в Україні, — розповідає Анатолій Кульчинський, голова районного відділення Фонду культури. — Точно на тому місці, де він ставив намета. Тут він завершував свою повість "Манюня".

Кілька мікроавтобусів і легковик стоять віддалік, під скелями. Люди великим колом оточують гранітну стелу. До неї кладуть квіти молодята — Олександр та Віка Шавро з Білої Церкви. Кажуть, що хотіли й шану поетові віддати, й весілля незвичним зробити.

— Наш син буде поетом. Або футболістом, бо тато дуже любить футбол, — сміється Віка, сідаючи в авто.

У двох казанах булькає юшка й умліває плов. Ближче до берега поставили столи.

— Горілка в річці, вихолоняє, — каже Сергій Мовчан, докидаючи до вогню хмизу.

Доцент Білоцерківського аграрного університету Андрій Гудима розповідає, що Вінграновський любив польові квіти. Привозив із мандрів дружині букети.

— Було, — підтверджує вдова письменника Олександра Іванівна, 72 роки. — Але мене сюди з собою не брав. Казав: "Моя жінка — коломийська пані, намет не для неї". А сам жив тут із травня до кінця жовтня.

Цього року на "Зустрічі" родина Вінграновського приїхала вперше. Син поета Андрій Вінграновський, 44 роки, каже, що батько часто брав його в подорожі Україною:

— Возив на Миколаївщину, на свою батьківщину, в село Богопіль до бабусі (нині місто Первомайськ. — "ГПУ"). Носив із собою записничок. Щось у нього занотовував, але нікому не показував. Читав мамі вдома остаточний варіант. Інколи возив мене із собою на зйомки. Але під Яблунівкою я не був.

Казав: "Моя жінка — коломийська пані, намет не для неї"

Син письменника — бізнесмен. Був депутатом Київради останнього скликання. Належав до Блоку Кличка, потім перейшов до фракції Партії регіонів. До нового складу Київради не обирався.

— Батько нічого не нав"язував мені, — розповідає. — Коли я вчився, читав лише те, що хтів. Орієнтувався не на шкільну програму, а на книжки в його бібліотеці.

Частіше з Миколою Вінграновським подорожував його товариш, водій Іван Дуля.

— Зготували вже якось юшку в Шкарівці, — згадує. — Але Миколі Степановичу не сподобалося місце — неподалік була галаслива компанія. По темноті шукали нове. Я за кермом, на руці за вікном у мене — казан паруючий, і в ньому риба скаче. На попередньому місці Вінграновський ліг головою в гніздо джмелине. Але цим був якраз задоволений.

Хтось умикає запис, на якому Микола Вінграновський читає вірш "Ні! Цей народ із крові і землі...". У 1960-х за нього поет зазнав нападків.

— Тоді він виступав в Одеському університеті, де я вчився, — згадує дитячий письменник Анатолій Качан. — Встає професор: "Навіщо ж проголошувати такі сумнівні істини: "Я син народу"? Микита Сергійович недвозначно сказав, що поет — це слуга народу". Отаке було, — торсає чоловік сивого вуса.

Останнє зібрання творів Миколи Вінграновського — у трьох томах — побачило світ восени 2004-го, вже по смерті письменника. Його вдова Олександра Іванівна пише спогади про чоловіка. Син створив Фонд імені Вінграновського. Планує видавати невеличкі книжечки з дитячими творами батька. Роздаватиме їх безкоштовно в школах і дитсадках.

Зараз ви читаєте новину «На "Зустрічах у Вінграновського" слухали вірші й частувалися юшкою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі