Іван Жданов свою поетичну манеру визначає як "мета-метафоризм". Останнім часом поет із Москви живе в Криму. Часто буває в Ірпені та Києві, де 2004-го року вийшла його остання книжка "Избранное" ("Видавничий дім Дмитра Бураго"). Минулої п"ятниці у столичному Будинку актора (колишній караїмській кенасі) на Ярославовім Валу відбувся творчий вечір, приурочений до 60-річчя письменника.
— Я думав, що на 18-ту, а не на 19-ту? — каже перед гардеробом поет Василь Герасим"юк, 51 рік, до поета Тараса Федюка, 53 роки.
— Я сам переплутав, тупцював тут годину, — всміхається Федюк, ідучи до зали.
Вона майже заповнена, зібралося під сотню осіб.
— Жданов 1997-го одержав премію імені Аполлона Григор"єва, 25 тисяч доларів,— перемовляються двоє чоловіків. — На ці гроші купив квартиру в Сімеїзі. Живе то там, то в Москві.
Початок вечора затягується хвилин на 20. Нарешті на сцені з"являється ювіляр, махає рукою публіці й сідає в шкіряне крісло. Поет і видавець Дмитро Бураго, 39 років, проголошує вітальне слово. Йому на зміну виходять двоє юнаків і дівчина в темних розстебнутих пальтах. Під акомпанемент гітари показують поетичну композицію на вірші Жданова. Один з акторів забуває слова, збивається. Дівчина червоніє й закриває обличчя руками.
— Не расстраивайтесь, — кричать із зали. — Берите текст и подсматривайте.
Це ж треба так пам"ятати власні вірші!
Акторів змінюють промовці. Київський російськомовний поет Ігор Лапінський говорить про складність ждановської поезії, яка вимагає самовіддачі від читача. Василь Герасим"юк згадує, як зазнайомився зі Ждановим на початку 1980-х у Києві.
— Я відчув у його віршах спільний серцевий ритм, — каже Герасим"юк. — А ще тільки Жданов тоді міг собі дозволити тост: "Хай живе український буржуазний націоналізм!". Під оплески зали Герасим"юк і Жданов обнімаються й цілуються.
Журналіст і поет Станіслав Бондаренко читає власного вірша про Ірпінь, довго говорить про послаблення культурних зв"язків між Україною та Росією. Поривається прочитати ще один твір, але Жданов заперечує. Зала теж невдоволено гуде.
— Стас, сідай уже на місце! — кричить усміхнений Тарас Федюк.
Після короткого антракту до мікрофона виходить Іван Жданов. На ньому сині джинси, чорні розтоптані черевики, комірець сорочки вибився з-під сірого пуловера. Заклавши руки за спину, читає напам"ять вірші різних років.
— Да вы не хлопайте, а то я плохо тогда соображаю, — зауважує після чергового сплеску аплодисментів. — Я же не Киркоров все-таки.
Під кінець вечора на столі, що стоїть неподалік мікрофона, зростає чимала гірка букетів. Жданов читає кілька поезій на "біс", потім спускається зі сцени й підписує книжки шанувальникам. У фойє, де продають одну з його поетичних збірок, кілька людей стають у чергу.
— Це ж треба так пам"ятати власні вірші! — Василь Герасим"юк ділиться з літнім співрозмовником. — Але раніше Іван їх читав значно пристрасніше. Вік, мабуть.
3 
35413
Коментарі