Понад 20 років тому Михайло Мельник, 49 років, заснував Театр одного актора "Крик" у Дніпропетровську. Минулими вихідними він отримав Шевченківську премію — 130 тис. грн — за виставу "Гріх". Ми зустрілися перед врученням у кав"ярні на Хрещатику.
— Коли я по ваших очах побачу, що вам нецікаво, розмова закінчиться, — попереджає. Дивиться у вікно й пригадує, що колись на цій вулиці грав на саморобній сопілці. Було це років 20 тому:
— Усім розказував, що створюю театр "Крик". Мені в капелюх накидали 365 рублів.
Як витратите премію?
— Відкладу на навчання 14-річного Ростислава й 6-річної Марти. Мені як художньому керівникові "Крику" держава платить 600 гривень, а як акторові — 580. У мене немає дачі, машини та банківського рахунку. Заплачу за квартиру, й лишається мізер. Ми з дружиною ніколи не були за кордоном. Навіть на море ніколи не їздили. Тепер я пообіцяв їй подорож до Єгипту.
Ви одружилися до створення "Крику"?
— Мій театр уже існував чотири роки. Мені було 33, їй — 19. Одного ранку я пішов снідати в кафе. За сусіднім столиком побачив Оксану. З першого погляду зрозумів, що ця дівчина буде моєю дружиною. Потім вона пішла до церкви. А за два місяці ми в цій церкві обвінчалися.
Уб"ю й поховаю себе на сцені
У вашій родині є актори?
— Ні. Батько був різьбярем, чудово грав на скрипці. З війни повернувся інвалідом — йому відірвало обидві руки. Попросив, щоб замість протеза йому між кістками вставили пензель. Став малювати і завдяки картинам прогодував і вивів у світ чотирьох дітей. А мати займалася господарством.
Звідки ви родом?
— Із глухого села на Сумщині, неподалік Хоружівки Віктора Ющенка. Світло у нас з"явилося, коли я був уже в третьому класі. Ми мали радіоточку й вечорами з мамою слухали радіовистави. Я тоді запевняв, що стану художником, пасічником або артистом. Але друг-актор порадив іти в театральний інститут. Мене взяли без проблем. По закінченні більшість однокурсників повернулися до провінції. Я не захотів. А щоб не сказали, що амбіційний Мельник залишився у столиці, спочатку поїхав до Миколаєва, а потім до Дніпропетровська.
Чому ви звільнилися з Дніпропетровського музично-драматичного театру?
— Я не люблю переконувати когось у своїй правоті. Простіше винести на сцену опудало чи манекена. Вони з тобою точно не сперечатимуться.
Розповідає, що незабаром поставить виставу за оповіданням Федора Достоєвського "Сон смешного человека":
— Уб"ю й поховаю себе на сцені.
Каже, що пишається образом матері у спектаклі "Гріх".
— Коли людину збиває машина, її тіло на землі обводять білою крейдою. Щось подібне зробив і я. Взяв іконку якоїсь святої, збільшив картинку й обвів її абрис на сцені. Якби поклав живу жінку, у глядача менше щеміло б серце.
Мельник також зробив постановку "Парфумер" за однойменним романом німецького письменника Патріка Зюскінда.
Ваш Зюскінд — данина моді?
— Ви про фільм? Так, я його дивився! Тільки виставу за цим романом я поставив 12 років тому. Тоді нікому й не снилися мелодраматичні екранізації! Моя вистава краща й страшніша. Якось під час цієї вистави в моїх руках над головою розірвався акваріум. Кров залила руки. Глядачі подумали, що так треба. А мене з-за лаштунків забрала "швидка".
1957, 18 травня — Михайло Мельник народився в селі Беєве-Комуна на Сумщині
1982 — закінчив театральний інститут імені Карпенка-Карого
1982–1986 — актор Дніпропетровського театру імені Шевченка
1989 — засновує Театр одного актора "Крик"
2005 — народний артист України
2007 — Шевченківська премія
Має премію імені Леся Курбаса та орден Святого Володимира
3 
35413
Коментарі