"Це — як свіже повітря в годину щоденної прогулянки, що належить ув'язненим. Такі книги необхідні тим, хто хоче лишатися людьми в Україні", — пише у листі зі слідчого ізолятора екс-міністр внутрішніх справ 46-річний Юрій Луценко. Він шостий тиждень перебуває за ґратами. Там прочитав роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого".
"Вимкніть бидлячий шансон в авто і на роботі. Візьміть книги Андруховича, Забужко, Костенко, Загребельного, Іваничука, Дзюби, Грабовського, Шкляра, Мушкетика, Горліс-Горського, Вінграновського, Стуса, — йдеться у листі. — Нова книга пані Костенко вчить, що лінію оборони фронту національної гідності мають тримати не тільки мертві герої, а й живі українці".
За три роки ув'язнення 37-річний Ігор Мазур, лідер столичної організації УНА-УНСО, прочитав близько 200 книжок. Його арештували 2001-го за участь в акції "Україна без Кучми":
— Три місяці в ізоляторі СБУ сидів сам у кімнаті. За цей час прочитав "Війну і мир" Толстого. Там прекрасна бібліотека, але мало українських книжок. Удалося дістати тільки новели Стефаника і "Прапороносці" Гончара. Перечитав Булгакова, Міцкевича, Герцена, Гоголя, двотомник Ніцше.
Коли 2001-го Ющенка відправили у відставку, я почав голодування. На третій день начальник СІЗО Петруня каже: "Якщо покинеш голодувати, занесу тобі в кімнату телевізор і дам скільки захочеш книжок". Приніс мені грубу книжку афоризмів, сторінок на 900. Сказав, що знайду в ній багато корисного. Дозволив передавати видання з волі. З півсотні мені напередавали. Частину з них лишив у СІЗО, частина — у Харківській колонії.
Усім, хто сидить у СІЗО, раджу прочитати книгу Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр". Ця книжка має бути у кожній українській хаті. Також "Отаман Орлик" Романа Коваля та мій роман "Чорний Ворон". Ці книги утверджують волю та виховують гідність. — Говорить письменник 59-річний Василь Шкляр.
Левко Лук'яненко написав спогади про концтабори
Колишній нардеп 82-річний Левко Лук'яненко пробув за ґратами понад 25 років. Сидів і в камері смертників. Ув'язнили за "виношувавання ідеї відриву УРСР від СРСР". 3 березня він презентуватиме чотиритомник спогадів "Із часів неволі".
— У концтаборах писати не давали. Оці роки сидіння — пропащий час із точки зору творчості, — розказує Левко Григорович. — Зате багато читав. У кагебівській бібліотеці було багато польської, російської літератури. Українського не було. Ми з хлопцями розділилися між собою й передплачували літературні, наукові журнали. Потім мене перевели у Володимирську тюрму. Перед тим як туди посадили бандерівців, кагебісти склали список забороненої літератури. Багато філософської забрали.
3 
1
Коментарі