— Зі смертю Ступки продовжився процес зникнення харизми з української театральної сцени. Про кіно не говорю. Там свої правила. В Україні їх не існує з часів здобуття незалежності. Як і кіно, — каже київський режисер 46-річний Мирослав Гринишин, один із засновників театральної компанії "Бенюк і Хостікоєв".
— Останній сезон театр Франка був у ступорі. Крім гри репертуарних вистав, на головній сцені країни нічого не відбувалося. За винятком малої сцени, нічого нового у Франка не показали. Це не дуже приємно.
Ступка був зацікавлений, щоб молодь себе показала. Але з іншого боку, грав роль міністра культури, художнього керівника. Це різні речі — бути і видавати уявне за дійсне. Тому в його театрі й утворився застій.
Ступка був чудовий актор, який робив кар'єру в кіно. В театрі він не грав останні роки. Запрошував відомі імена для постановок. Грузин Роберт Стуруа, тепер уже канадієць Григорій Гладій, багато говорили про литовця Еймунтаса Някрошюса. Безліч звучало гучних прізвищ, які мали ставити в Києві. Не відбулося, бо для цього потрібна хороша організація, яка думає про перспективи. Театр Франка нікуди не їздив особливо. Начебто коштів не було. А їх для таких цілей за великим рахунком ніхто і не збирав. Кожен займався особистим. Директор своїм, Ступка своїм, запрошені режисери своїм. Тому й результату нема ніякого.
Річ не в коштах, а в бажанні створювати мистецьку територію, цікаву всім поколінням. Це відбувається скрізь, тільки не в Києві. У Львові, на Сході України, навіть у Херсоні проходять великі театральні фестивалі, у столиці їх нема. А натомість маємо війну за директорське крісло в Центрі Курбаса. А ще абсурд, коли головний театр країни із тисячею людей у штаті за вісім місяців показав одну нову виставу.
3 
1
Коментарі