63 глядачі 36 годин поспіль дивилися фільми у кінотеатрі "Лінія кіно" в Києві. Їх одягли в жовті футболки з номерами. Раз на три години дозволяли вийти в туалет або перекусити в барі.
Того, хто засинав, будили і викреслювали зі списків учасників марафону. 49-річній Наталі Устиновській дісталася футболка з N99. Із дистанції вона зійшла за добу.
— Я вчителька зарубіжної літератури і російської мови, — каже втомлено. — Прикро, але більше не можу.
— Може, все кинути? — міркує 24-річний N13 — Руслан Веклич. Він будівельник, у Київ приїхав із Сум.
— Віриш у нещасливі числа? — питаю.
— Нє, тільки у щасливі. Я ж тренувався: комп"ютер і телек не вмикав, у кіно давно не ходив.
— Батьки давали розписки, що відпускають мене сюди, — розповідає 15-річна Анжеліка Жало, шукаючи в чорному наплічнику з нашитими метеликами шоколадку.
— Моя мама спочатку не погоджувалася, — каже її 15-річна подруга Жанна Кублій. З її ліктя на зап"ястя сповзають барвисті фенечки.
— Але моя мама подзвонила Жанниній і вмовила!
29-річний організатор кіномарафону Євген Толочин погоджується, що в стрічках є чимало відвертих сцен.
— Але їх допустив Мінкульт. Юридично все законно, — стенає плечима.
Минає півтори доби. У залі нарешті вмикають світло.
— Із 96 учасників залишилося 63, — урочисто оголошує Толочин. Він у діловому костюмі та рожевій сорочці. Стає під екраном із чорною тацею в руках. Глядачі, наче на екзамені, тягнуть із підноса білети. Чий номер витягли — того мобілка чи DVD-плеєр.
Плеєр забирає модельєр Едуард Насиров, 29 років.
— Минулого року теж виграв DVD-плеєр, — сміється. — Цей мамі подарую.
Студентці Соломонового університету 20-річній Ані Лі дістався домашній кінотеатр.
Я не сплю вже 50 годин
— Я не сплю вже 50 годин, — розповіла "ГПУ" Аня, присівши на коробку з призом. На її N47 намальовані чортики. — За мене вболівали подружки Таня і Настя. Принесли сік і бутерброди, але я не хотіла їсти. І кава мене не бере. Російські фільми дуже не люблю, — скаржиться. — А тут, як на зло, то "Мама, не горюй", то "Жмурки".
До зали зазирає дівчина в блакитній шапці-кішечці.
— Танька, я домашній кінотеатр виграла! — галасує Аня, і дівчата біжать обніматися.
Прибиральниця Наталія Ганець, 41 рік, іде зі шваброю. Оглядає купи пляшок та обгорток.
— Багато роботи? — запитую.
— Півчаса, може й більше — охоче відгукується. — Но я не сержусь. Вони ж, бідні, їсти хотіли. Буває, приходять батьки з дітьми, оставляють мусор, то я сварюся, шо нема в них воспитанія. А шо ж я буду обіжать цих потомлених дітей?
Із проекційної спускається 47-річний механік Володимир Бандура. Від його білої футболки пахне одеколоном.
— Працював із 6-ї ранку до 12-ї ночі, — поправляє на носі окуляри. — Дуже важко без перерви показувати фільм за фільмом.
Результат марафону записали в Книгу рекордів України. Біля виходу всім роздали дипломи.
— Додому? — питаю білявку, яка знімає футболку з N50.
— На роботу, — пояснює 26-річна Юля Любиш. — О десятій маю бути в головному офісі "МакДональдза".
Наступний кіномарафон триватиме 48–56 годин.
3 
1
Коментарі