— Покайтеся, пане Мороз. Скажіть своїм друзям москалям забиратися з України, — каже в мікрофон економіст 73-річний Юрій Логуш. Він співзасновник літературного конкурсу "Коронація слова". Його 18-та церемонія відбулася у приміщенні Київської міської адміністрації. У кожній із п'яти номінацій визначили трьох переможців.
Логуш звертається до колишнього голови Верховної Ради, поета Олександра Мороза, 74 роки. Той отримав нагороду як "Золотий письменник". Її дають авторам, книжки яких видали накладом понад 100 тис. примірників. У слові подяки сказав, що держава не дбає про літераторів.
— Так ви ж самі були при владі багато років. І ані чорта не зробили, — продовжує Логуш. — Чому ви залишили нашу Україну голою й обкраденою? Чому сьогодні на наших кордонах сидять "друзі", з якими ви цілувалися й обнімалися? Брати ваші, які тепер нам горло ріжуть щодня. Століттями це робили, а в поезії чомусь ви про це не писали. Якби були інші засновники нашої держави після незалежності — сьогодні були би вільні, міцні й багаті, процвітала би наша література. Ви — заслужений поет, ваше слово чудове, але політика ваша — соціалістів, комуністів довела Україну до смертельної загрози.
— Почитайте уважно книжку, яку вам подарував, — говорить Мороз, вчепившись пальцями в стійку мікрофона. — Називається "До булави треба голови". В мене гріха перед Україною немає. Там є поема "Безсоння", що перегукується зі "Сном" Тараса Шевченка. Я написав: "Загадку люди всюди ставлять — попробуй відповідь знайди. Чому євреї світом правлять — а в нас однісінькі жиди".
— О, господи, — каже ведуча Ольга Сумська, 51 рік.
— Кращого й не очікували, — додає Логуш.
— Українській літературі не вистачає епічного роману. З останніх подібних це — "Забудь-річка" братів Капранових, — каже 43-річний Ігор Степурин, співзасновник видавництва "Самміт-Книга". Стоїть на майданчику для паління біля КМДА. — Потрібна сага про історію сім'ї й родинні зв'язки. Великі тиражі і скажена популярність гарантовані.
— Багато художньої літератури про війну на Донбасі пишуть учасники бойових дій, — говорить член журі Віктор Разживін, 53 роки. П'є помаранчевий сік. — Ніхто так не перетягує на себе ковдру й не спотворює картини подій, як очевидці. Коли в книжці висвітлюють спогади — не беруть до уваги загальної ситуації. Часто фігурують натяки на зраду, бездарність командування. Це теж має місце. Але в рядового солдата вузький погляд на те, що відбувається. Можливо, на цьому матеріалі пізніше створять багато якісного художнього тексту. Добрі книжки виходять у тих, хто писав і до війни, як Артем Чех.
У синьому костюмі письменник 51-річний Віталій Потрух. Просить запальничку. Отримав премію "Золотий пістоль" і 1 тис. грн від письменника Андрія Кокотюхи за найкращий гостросюжетний твір.
— Зараз не на часі писати про війну на Донбасі, — каже Потрух. — Мають минути роки. Ті, хто цим займається, — просто намагаються зловити коньюнктурний момент. Лев Толстой написав "Війну і мир" за 50 років після нашестя Наполеона. "На західному фронті без змін" Ремарк створив через 10 років після Першої світової. Добре, що зараз почали писати ветерани АТО. Вони виплескують свій біль. Не можуть мовчати. Та це має мало шансів отримати визнання. Я читав кілька щоденників і спогадів — це їдко і разюче. Але цікаво тільки друзям авторів.
У моєму романі "Троє" головні герої — махновці. Українці — це, мабуть, єдина нація в світі, для якої головне свобода. Історичні твори писати важко, бо тих подій бачити особисто не міг. Прочитав безліч книжок про махновців. Ідея анархізму — найзручніша для українців. Бо всі вони живуть по своїх ідеалістичних хуторах. Їм нічого не треба — нас не чіпайте й буде щастя. Цю ідею хотів втілити Нестор Махно. Але не вийшло. А національна ідея нам у спадок таки дісталася — відваліть усі.
— Хотілося би бачити серед переможців когось яскравого й неординарного, — каже Віталій Перетятько, 46 років. Отримав заохочувальний приз від посольства Литви за вірш "Син до матері звертається". Спускається зі сходів другого поверху. — Набридло вже, що в "Коронації слова" перемагають аматори: як не голова сільради так міліціонер. Пишуть про те, що начиталися і надивилися в кіно. Не сприймаю таку літературу.
— 2014-го був добровольцем на Донбасі в складі батальйону "Азов". Відчуваю, як може бути боляче матері, яка чекає на звістку від сина. Найстрашніше — коли ця звістка остання. Спали на думку рядки: "Вибач мені, мамо, що пішов так рано". Матір тут також уособлює нашу державу: "Вибач, Україно, що твій цвіт, рідненька, не лише душею — тілом теж кровить".
У номінації "Романи" переміг "Відступник" Володимира Ворони з містечка Короп на Чернігівщині. Отримав 20 тис. грн.
2 
1
Коментарі