На місці української влади поставив би стріми на лінії фронту і вивів у Брюссель

Із 13 новел про життя на окупованому Донбасі складається фільм Сергія Лозниці "Донбас". Картину відзначили у Каннах за режисерську роботу й висунули від України на "Оскар". 18 жовтня стрічка вийшла в український прокат. У Києві Сергій Лозниця зустрівся з глядачами у кінотеатрі "Жовтень" та провів два майстер-класи у "Довженко-центрі". Друкуємо найцікавіше з виступів режисера

Над стрічкою "Донбас" щодня працювали близько 150 осіб. За весь фільм було приблизно дві тисячі учасників масових сцен, майже 100 акторів, із них 60 – непрофесійних.

Шукав місто, подібне до Донецька. Знімали у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Там – аналогічні локації і люди нагадують донеччан.

 

Кастингу не проводили. За два місяці до приїзду відправив туди асистента Ґедрюса Тамошевічюса. Він мав завдання ходити вулицями. Шукав людей, зупиняв, фотографував, розмовляв із ними й вивішував у нашу базу даних. Робив позначку: скільки років, чи може запам'ятовувати слова. Мені важливі автентичні обличчя.

Актори масовки вставали о п'ятій ранку, щоб о шостій бути на майданчику і в 7:00 – почати.

Програю епізоди в уяві, проговорюю всі тексти. Деякі знаю напам'ять.

Вдруге знімаю "співаючого далекобійника" Вадима Дубовського. Він закінчив Київську консерваторію по вокалу. Водить вантажівку з Чикаго до Сан-Франциско, співає. Переспівав весь радянський репертуар.

Потрібен був баритон для фільму "Лагідна" (стрічка за мотивами оповідання Федора Достоєвського. – Країна). Зателефонував, а Дубовський каже: "Якби запропонували балотуватися на губернатора Аляски, здивувався б менше". Подумав: "О, наша людина". Дзвоню продюсерам: до нас із Чикаго приїде чоловік на репетицію. Ті почухали голову, запитали: "Точно?" Кажу: "Впевнений". Попросили з'єднати його знімальні дні, щоб не платити двічі за переліт із Чикаго. Вдруге зняв Вадима у ролі "начальника Новоросії". У нього непробивний вираз обличчя.

Петро Панчук – актор київського театру Франка. Коли прочитав свою роль, сказав моєму асистентові: "Напевно, ні". – "Чому?" – "Ну, я заслужений артист, а тут дві сторіночки". Та я попросив його все-таки приїхати. На репетиції поговорили, пішли в підвал (у фільмі – бомбосховище, де мешкають люди, чиї житла зруйнували. – Країна). Він подивився на декорації. Кажу: "Мусите пройти від цих дверей до тих і розказати трагедію свого життя. Ви готові?" Він попросив півгодини і потім зробив це блискуче. Після того сказав: "Сергію, я зрозумів. Знімаюся".

У фільмі грали вісім акторів із Росії. Наречених у сцені весілля – подружжя Сергій і Світлана Колесови. Після десятої спроби Сергій сказав: "Ще один дубль – і я розлучуся".

Фільм зроблений за сімома знятими на Донбасі роликами з Youtube. Міняв їхню структуру, сценарій, а місцями робив буква в букву. Був приголомшений побаченим. Почав із ролика, коли українського військового прив'язали до стовпа.

 

Хочу сказати людям, яких "Донбас" обурив: ми робили цю картину з великим співчуттям і любов'ю. Взявся – щоб спробувати розібратися.

Не треба себе ідентифікувати з героями стрічки. Жоден фільм не описує об'єктивної картини. Це все одно, що Гоголю висунути претензію, що Росія в середині ХІХ сторіччя була не такою – адже в "Мертвих душах" нема жодної нормальної людини.

Коли кажемо "Герніка" (картина Пабло Пікассо, написана на замовлення уряду Іспанської Республіки для павільйону на Всесвітній виставці в Парижі. Тема – бомбардування баскського міста Герніка у квітні 1937-го німецькою авіацією. – Країна) – говоримо про війну. Є ситуації та місця, які потім дають визначення феномену. На Донбасі він пов'язаний із карнавалом, на тлі якого відбувається трагедія.

Не бачив жодного плану деокупації. Це тупик, з якого українська влада не знає, як вибратися. Без підтримки інших країн зробити це буде надзвичайно складно.

Війна Росії з Україною – це конфлікт світосприйняття. Україна не хоче жити в тоталітарній державі Радянський Союз. Українці прагнуть закону, поваги до особистості й свободи. А люди з іншої сторони не хочуть відповідати за власну долю.

Чи потрібна дистанція, щоб знімати про історичні події? Мені не потрібна. У нас немає часу. Коли прийде усвідомлення, буде пізно. "Доктор Живаго" Бориса Пастернака мусив з'явитися в той час, коли був написаний (у 1945–1955 роках. – Країна). Тоді його читали б по-іншому. А видали 1988-го в журналі "Новый мир". Це злочин проти мистецтва.

Про війну на Донбасі важливо говорити. Адже це – Європа. На місці української влади поставив би стріми на лінії фронту і вивів у Брюссель (у столиці Бельгії Брюсселі розташовані основні органи влади Європейського Союзу. – Країна).

Кожен заходить у концтабір і оцінює: як би я тут жив?

Із майстер-класу Сергія Лозниці про "Аустерліц" – чорно-білий документальний фільм про туристів у музеях на території колишніх нацистських концтаборів

Досліджую, що таке людина, чому чинить саме так. Це прецікава істота.

Навіщо люди фотографуються в таборах? Багато хто чинить так тому, що так роблять інші. Але чому інші це роблять?

Кожен заходить у концтабір і оцінює: як би я тут жив?

"Ось із цього місця відкривається прекрасний вид на табір", – кажуть екскурсоводи. Beautiful view – на концтабір. Як таке можна сказати?

Коли відвідувачі залишають табір, їх потік нагадує короткометражку "Вихід робітників із фабрики" братів Люм'єрів 1895 року. Концтабори – теж фабрики, тільки з іншим ухилом.

Вразило, як ретельно продумували не лише практичний, а й естетичний бік концтабору. Ідеальна конструкція – Дахау, Бухенвальд. Місто Сонця – є точка, від якої розходяться, наче промені, лінії до бараків.

Не знаю, що таке пострадянська людина. Як відрізнити її від радянської? Нічого в ній не змінилося. Як не вміли розмовляти одне з одним, так і не навчилися.

Майже нічого не було знято про ГУЛАГ. Американка Енн Еплбаум написала книжку про табори. Там ретельна класифікація: звідки прийшли ці люди, хто охороняв. Є твори Солженіцина, Шаламова. Але аналізу бракує.

Звідки беруться ідеї знищення? Простір Російської імперії виробив таку силу і таку популяцію, що частково самознищилася. Якщо заберемо ідеологію – отримаємо, що люди на цій території вбивали себе. Таких же, з цієї ж землі, які розмовляють однією мовою і мають спільні культурні коди. Що лежало в основі? Не просто ж ненависть – щось іще. Процес братовбивства чи самовбивства, самознищення – не зупинився.

Коли у швейцарського психолога Карла Юнга запитали, що робити з Німеччиною після краху Третього Рейху, він сказав: більшу частину населення треба лікувати. Він визначав життя як дещо, не пов'язане зі знищенням інших. Німеччину відновлювали за умови денацифікації. Коли повалився Радянський Союз, не було такої умови, хоч режим там був кривавий. Тому в Росії Сталін знову великий, його цитати висять у Москві.

×