Шевченко не дав Україні зникнути колись, не дасть і тепер

5

До 24 березня в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві йде виставка "Територія свободи: Майдан". Присвячена 210-й річниці від дня народження Тараса Шевченка та 10-річчю Революції гідності. Проєкт об'єднує тему Майдану з образом поета-художника. Охоплює живопис, графіку, редимейд та інсталяцію. Експозиція містить роботи 10 українських художників. Окрім Шевченка, це сучасні автори Петро Бевза, Матвій Вайсберг, Олексій Белюсенко, Віктор Бистряков, Sociopath, Дмитро Доценко, Антон Логов, Максим Мазур та Андрій Підлісний. Про виставку розповідає співкураторка, мистецтвознавиця Тетяна Чуйко

 

– Єдиного проєкту про Революцію гідності й Тараса Шевченка в нашому музеї раніше не було. Звернення до теми сьогодні – не просто прив'язка до дат. На відстані десятиліття є можливість виважено простежити причинно-наслідкові зв'язки подій. Євген Маланюк казав, що саме Шевченкові вдалося "зв'язати розірвані в "малоросійській" дійсності доби української історії". Так от, переконливо розкрити значення подій можна, ввівши їх в історичний контекст, зокрема в мистецький спосіб. А це ефективніше робити з певної часової відстані. Надто, коли вже знаємо, яким було десятиліття, що відділяє нас від 2014-го.

Восени торік художник Дмитро Доценко розповів мені про роботу над новою картиною, присвяченою 10-й річниці Майдану. Подумала, що тему необхідно розкрити через зв'язок із постаттю, творчістю та образом Тараса Шевченка.

Події Революції гідності майже збіглися в часі з 200-річчям від дня народження Кобзаря. Це символічно, бо можна говорити про Шевченків дух Майдану. Поет-художник, за висловом Маланюка, "з'явився тоді, коли більшість навколо вважала, що Україна – це минуле". Він став уособленням спротиву концепції перетворення нашої країни на колишню красиву минувшину, а пасіонарних особистостей історії – на міфічних героїв безповоротно минулих часів. Коли йшлося про гідність, свободу, самоідентифікацію людини як представника нації, найбільшим суспільним авторитетом руху опору був Шевченко. Відтоді як його перша збірка "Кобзар" побачила світ 1840 року, опозиція "Україна/Імперія" тривала з деякими видозмінами до 2014-го. А після повномасштабного вторгнення Росії набула масштабів битви добра і зла.

 

Не дивно, що образ Шевченка був на Майдані як голос народу й символ прагнень до свободи. А ще варто сказати про різноманіття інтерпретацій. Для більшості старших людей він – незмінно авторитетна постать, для молодших – це друг, побратим. Але для всіх – свій, однодумець, натхненник. Тому ці теми – органічно пов'язані.

Ми відмовилися від ілюстративного підходу. Для нас важило не ілюстрування подій, а розкриття глибших сенсів через особистий і мистецький досвід як самого Шевченка, так і сучасних митців – учасників Революції гідності.

Експозицію поділено на три тематичні зали. У них показуємо, що український шлях до мети відбувався через опір. Що цей спосіб передбачає жертовність, але мета незмінна – свобода. Робимо це через творчість представників різних поколінь, об'єднаних навколо Шевченка, для якого свобода була, за словами Івана Дзюби, першостимулом, "що дає життя всій системі цінностей, як-от доля, слово, правда, слава, щастя".

 

У кожному з трьох приміщень виставки присутній Тарас Шевченко. У залі "Шлях – Опір" є його портрет роботи анонімного соціального художника Sociopath із трилогії графіті "Ікони Революції", створеної під час Революції гідності в ніч на 11 лютого 2014 року. Митець узяв за основу зображення поета в кожусі та смушевій шапці, зважаючи на його традиційно суспільно значуще звучання. Водночас інтерпретував відповідно до свого часу. Увиразнив, що Шевченко не дав Україні зникнути колись, не дасть і тепер.

У залі "Спосіб – Жертовність" – Шевченків малюнок сепією "Розп'яття" 1850-го. Автор міг прожити успішне й забезпечене життя представника петербурзької богеми – модного художника. Та усвідомлення покликання – бути голосом свого народу – визначило вектор долі по-іншому. 10 років заслання, виснажлива муштра, царська заборона творити, хвороби через умови життя й особливості незвичного клімату – страшна ціна за виклик імперії як явищу. Вочевидь, недаремно митцю спало на думку виконати тоді "Розп'яття".

Люди, які вийшли на Майдан у 200-ту річницю від дня народження поета, були свідомі ризику. Проте сталося найстрашніше. Беззбройних протестувальників розстрілювали снайпери. Так загинув, зокрема, Сергій Нігоян, який читав поему "Кавказ". На Майдані поруч були світло й тінь: емоційне піднесення від єднання навколо спільної мети та біль від перших смертей, загроза темряви й віра в перемогу світла. Як ми тепер знаємо, попереду було щонайменше десятиліття втрат – шлях до остаточної перемоги.

 

У залі "Мета – Свобода" представлено твір Віктора Бистрякова "Реве та стогне Дніпр широкий" із портретом Шевченка, виконаний 2014 року. Свого часу художник подарував цю картину нашому музею. На жаль, він помер 25 листопада 2021-го. Та й 2014 року вже мав проблеми зі здоров'ям. Однак це не завадило йому глибоко перейнятися подіями, яким присвятив цілу серію.

Загалом на виставці маємо 19 творів, один-два від кожного автора. Частину з них створено саме 2014-го, інші – торік. Є й одна цьогорічна робота – "Зима, що нас змінила" Дмитра Доценка. Масштаб полотен різний – деякі можуть займати всю стіну. Або ж складатися з окремих частин, як у випадку "Стіни" Матвія Вайсберга. Його проєкт – це 28 картин, виконаних за 40 днів у січні-березні 2014-го.

Абстрактний живопис Петра Бевзи "Диво Аріадни" 2023 року відсилає до фразеологізму "нитка Аріадни", значення якого – порятунок. У цьому полотні – зв'язки не лише з давньогрецькою міфологією, а й із християнською традицією. Вибудовується асоціативний ряд: порятунок – спасіння – Спаситель. Отже, в поезії Кобзаря для нас сконцентровано інформацію про спосіб виходу з важкого становища, а сам поет у контексті історії свого народу мислиться як Христос – грецький відповідник до єврейського "Месія".

 

По-своєму до символіки образів підходить Дмитро Доценко в картині "Зима, що нас змінила". Фрагмент колючого дроту в центральній частині композиції на тлі вогняної заграви прочитується як терновий вінець над мучениками, загиб­лими за свободу. Як Ісус залишився "Царем над царями і Господом над панами", так і кожен полеглий на Майдані повстанець у пам'яті народу лишається жити як, за Шевченком, "цар всесвітній, цар волі".

Думаю, що поєднання в одній експозиції таких різних художників не просто цікаве, а спонукає до осмислень і порушення глядачем питань самому собі. Звісно, мистецькі твори – це завжди емоція. Емоцій тут багато. Різних. Але зрештою перемогти мають віра, надія і любов.

×