Картопля сидить під шкірою й тече в крові. Викорінити це неможливо

Події трагікомедії "Припутні" відбуваються протягом доби. Базарна торговка Людка з 20-річною донькою Свєткою їдуть до матері в глухе село. Цей короткий візит до баби Зіни – щорічний обтяжливий обов'язок прибрати на занедбаному цвинтарі

– Припутні – це голуби, які тримаються подалі від населених пунктів. Не можуть там прижитися. Тимчасові гнізда в'ють уздовж доріг, залишають їх за першої ж нагоди.

Багатьом українцям не варто виїжджати із сіл, бо в місті вони прижитися не здатні. Якби була можливість залишитися там і працювати, вони були б щасливіші. Мої персонажі знайшли своє місце. Це тимчасові гнізда, як у припутнів, – каже режисер фільму "Припутні" Аркадій Непиталюк, 49 років. – Основою сценарію стала п'єса "Центр" киянина Романа Горбика. На трьох жінок є три чоловіки, відповідні їм за віком. Їх дуже не вистачало у п'єсі, тому я ввів ці персонажі до картини.

Актор Яків Ткаченко в трагікомедії ”Припутні” грає п’яницю Славіка. Втратив дружину в ДТП. Був за кермом автівки і дивом лишився живий. Після цього запив, тиняється селом у постійному пошуку спиртного — Автор: planetakino.ua

Жінки

Баба Зіна – актриса Ніна Набока, 61 рік

– Знімаємо в селі сцену. І тут бачу, що бабуся-сусідка лежить на землі біля хвіртки. Кличу оператора, щоб поміг підняти. Підходимо, а вона не рухається. Я трясу, питаю, що сталося. Вона розплющила очі, втупилася в мене: "Що ти хочеш? Дай відпочити". Вирішив додати такої екстравагантності головній героїні фільму. Під час однієї з розмов вона йде в садок і лягає на землю. Каже, полюбила так лежати.

Баба Зіна живе у селі Припутні Ічнянського району на Чернігівщині. Була заміжня. Чоловік пив. Бив її й дитину. Зло за образи через власну слабкість зганяла на доньці. Вона поїхала в місто, завагітніла від незнайомця. Виросла такою ж нещасною і не пристосованою до життя. Баба ображена на дочку й онуку. Ті рідко приїжджають, не хочуть допомагати. Стара живе, наче постійно комусь щось винна. Не має здоров'я, однак тримає господарство. У таких людей картопля сидить під шкірою й тече в крові. Викорінити це неможливо. В селі є така штука: "люди все бачать". Нема нічого гіршого, ніж необроблений город. Хороший господар не той, хто має багато грошей, а той, у кого більше худоби й землі.

"Слова ласкавого ніколи не чула", – каже про себе баба Зіна.

Людка – Олена Узлюк, 48 років

– Людка торгує на ринку в райцентрі. За першої ж нагоди втекла з батьківської хати й села. Думає, у всіх її нещастях винна мати. Ображена на неї, бо та не пускала до хлопців. Виросла дикункою.

Як поводитися з чоловіком, Людка не знала. Але фізіологія взяла своє. Народила дитину й залишилася матір'ю-одиначкою. Відтоді живе проблемами дочки. Але сама стала головною проблемою дитини. Не навчила обирати чоловіків, бути господинею. Бо сама цього не вміє.

За СРСР таких, як Людка, називали "ліміта". В пошуках елементарних побутових вигод селяни тікали до міст. І я свого часу приїхав до Києва. Але в мене був інститут і мистецьке середовище. Радикально міське. А вони живуть серед таких, як самі. Не мають соломинок, за які можна зачепитися й кудись вистрибнути.

Я до життя в Києві пристосовувався п'ять років. Якось стояв біля метро "Лук'янівська" і чекав на знайомого. Й тут мене накрило усвідомлення, що насправді весь цей час живу у селі.

Що таке міська культура? Міста утворювалися навколо ремісників. Кожен удосконалював свій фах. Вкладали сили, час, кошти в розвиток майстерності. Сучасні ремесла, наприклад, для Японії – це автомобілебудування, електроніка. Для США – комп'ютерна техніка. В Україні достатньо співаку зняти один кліп і всі його вважають зіркою. Засвітився у серіалі – і вже маєш статус актора. Хоча більшість таких "митців" зупиняються в розвитку майже на старті. Це – сільська психологія. От хлопець або дівчина гарно співає – все, цього достатньо. Можна виступити в клубі. Плутають захоплення з ремеслом. Не занурюються в професію, не відточують фах. Тому в українському футболі так мало гарних команд, у театрах – спектаклів.

Розвиток українського міста був штучно перерваний. Російська імперія дозволяла хохлам проявлятися лише в фольклорі. Тим часом нація має неймовірну потенцію у багатьох напрямках.

Свєтка – Юлія Врублевська, 24 роки

– 20-річна Свєтка живе з матір'ю у старому бараку. У Чернігові заочно вчиться на бухгалтера. Працює в супермаркеті. Має хлопця Ярослава. Самозакохана й не пристосована до життя. У кожній розмові згадує, хто винен у її нещастях. Має за що дорікнути сім'ї.

Аркадій НЕПИТАЛЮК, 49 років, режисер. Народився в селі Лехнівка Ярмолинецького району на Хмельниччині. Навчався на акторському курсі Київського театрального університету імені Івана Карпенка-Карого. Забрав документи за власним бажанням. 1991 року вступив на телережисерський курс того ж вузу. Стажувався в Нідерландах і Німеччині. З 1997-го періодично працює режисером на виробничих телестудіях і каналах. Як режисер-постановник створював телевізійні програми ”3х4. Найкумедніше домашнє відео”, ”Кунсткамера”, ”Сімейні справи з Калінською”, ”Сусідські війни”, ”Один за всіх”. Викладає режисуру і майстерність актора в університеті імені Карпенка-Карого. Знімав серіали ”Звичайне диво” й ”Таксі”. Торік його короткометражна стрічка ”Кров’янка” стала найкращою в національному конкурсі фестивалю ”Молодість”. Дружина Євгенія Непиталюк – актриса. Мають двох доньок. Живуть у місті Боярка під Києвом — Автор: cutinsight.com

Чоловіки

Юра – Дмитро Хом'як, 34 роки

– Таксист із райцентру Ічня. Невихований. З жінками поводиться грубо. Привіз Людку й Свєтку у Припутні. Їхня зустріч і дорога до села – найважливіший момент у фільмі. Доленосний для Юри й Свєтки. Чоловік надто високо себе несе. Провінційні дівчата йому набридли. Дружину хотів – міську й освічену. Але обраниця водить його за ніс, тягне з відповіддю. Юра приїжджає до неї на роботу, затягує в машину й ставить питання руба. Дівчина не погоджується вийти за нього. Юра скаженіє й викидає її з авто. В цей момент розуміє: те, ким він себе уявляв, – мильна бульбашка. Спокушається на Свєтку.

У селі доля руками п'янички Славіка б'є Юру по голові. Непритомного і закривавленого його знаходить глухонімий школяр Гриша.

Довго сперечалися з автором п'єси Романом Горбіком: він не хотів хепі-енду. Я вирішив, що Свєтка залишиться з Юрою. Бачу перспективу в цій парі.

Українське село вмирає. І проблема в тому, що багато вихідців із нього не можуть психологічно жити в містах. У селі ти всіх знаєш і тебе – також. З усіма вітаєшся. У місті починаєш задихатися від швидшого темпу.

Славік – Яків Ткаченко, 37 років

– Міг би бути чоловіком Людки. Але боявся її батька. Не курив, не пив. Навчався в Чернігові й там одружився. Потрапив у ДТП. Дружина загинула, а він вижив. Запив. Переїхав до батька в Припутні. Баба Зіна – єдина, яка йому задарма наливає самогону. В решті випадків Славіку доводиться красти й вимінювати. Під час запоїв йому мариться загибла дружина.

Славік б'є Юру, знищує його авто. Тобто спалює його минуле життя. Дає можливість почати заново. А сам залишається диким припутнем, сільським безхатченком, не потрібним навіть власному батьку.

Станіславович – Захарій Новицький, 65 років

– Не може пробачити сину його слабкість. Стріляє у Славіка з рушниці сіллю, коли ловить на черговій крадіжці. Станіславович – сусід баби Зіни. Світлий персонаж. Багато в чому списаний із мого батька. Не п'є і не курить. Незважаючи на негаразди і трагедії, звик жити, "щоб усе було, як у людей". Вдівець.

2 села з назвою "Припутні" є в Україні: В Ізяславському р-ні на Хмельниччині живуть 556 людей, У Ічнянському р-ні на Чернігівщині – 674