"За тиждень піт з"їдав рубашку"

На потреби вугільної галузі Черкаської області уряд виділить 4 млн грн. У регіоні статус шахтарського має місто Ватутіне неподалік Звенигородки. До 1998-го тут було шахтоуправління з видобутку бурого вугілля.

— Раніше ж діяв цілий комплекс: шахти в Багачівці, Козацькому, Юрківці. Теплова електростанція забезпечувала енергією не тільки ці шахти, а й саме Ватутіне. Працювала фабрика виробництва брикетів із видобутого вугілля, — розповідає Олександр Заборовець, заступник міського голови Ватутіного. Каже, про обіцяні урядом гроші ще не чув. — Ці брикети купували 18 областей України. А зараз це вже вижатий лимон. Усе розвалене, шахти законсервовані. При тому, що шахтна галузь була й буде вигідна. Колись наше місто було промислове, а зараз, по суті, ніяке.

Зі слів міського керівника, шахти закрили через малу заробітну плату гірників. Шахтоуправління раніше було найбільшим місцевим роботодавцем, на підприємстві трудилися до 5 тис. людей.

— На шахтах працювали династіями, — каже колишній заступник головного інженера шахтоуправління Олександр Лисюк, 50 років. — Тут же працював і мій батько. Я п"ять років простояв на лопаті. Тому знаю, який це адський труд. За день треба було 20–25 тонн вугілля викопати. За тиждень піт з"їдав рубашку. Стріпнеш — один воротнік у руках лишається. У старості мало хто з шахтарів іще бойко бігає.

Найперспективнішим родовищем бурого вугілля в області вважають Мокрокалигірський розріз. Для нормальної роботи цієї копальні зараз треба відкачати воду.

Були б гроші, а робочих знайдемо

— Відродити шахти — це гарна затія, — вважає Лисюк. — Були б гроші, а робочих знайдемо. Хоча молодь і не полізе у вибій. А от старі кадри лишилися, хоч і небагато. Але щоб відкрити галузь — треба колосальні кошти. А хто дасть? Був тут один австрійський інвестор. Мав вкладати більше 100 мільйонів доларів. Планував видобувати з вугілля мастила, парафін. Але щось там не склалося. 1998 року для відродження шахт треба було 5 мільйонів гривень. Государство виділило 35 мільйонів. Але для того, щоб усе знищити.

За часів СРСР, коли шахти працювали справно, до міського бюджету щомісяця надходило 3–5 млн крб.

— Місто опустіло після закриття шахт. Почався відтік людей. Шахтьори повиїжджали за кордон, на інші шахти, з нормальною зарплатою, — додає Олександр Лисюк.

— На території колишніх копалень ще є багацько вугілля, — запевняє Григорій Паніван, 73 роки, колишній начальник Козацької добувної дільниці. — Їх нужно одкривати. Є ж хлопці, які хочуть працювати і знають, як робити. Але на відкриття треба немало грошей. Як строїли Козацьку — витратили 13 мільйонів рублів.

Після розвалу шахтоуправління жителів Ватутіного поменшало з 28 тис. до 15 тис. Найбільше виїхало молоді.

— Якби платили нормальну зарплату — чого б не попрацювати, — каже студент Богдан Шарко, 19 років. — Тисячі чотири гривень — було б нормально. Але для мене то було би просто підробітком. Назавжди не хочу тут залишатися.

Першими на Звенигородщині 1947-го почали розробляти поклади бурого вугілля поблизу села Юрківка. Родовище тоді назвали Юрбас.

"Знайомий купив однокімнатну за 200 доларів"

Коли у Ватутіному закрилися шахти, люди продавали квартири за безцінь і виїжджали з міста.

— 1999-го мій знайомий купив однокімнатну квартиру за 200 доларів, — згадує Валентина Кравченко, 46 років, із Ватутінської міської ради. — Правда, малосімейка була геть занедбана, треба було срочно ремонтувати. Але 200 доларів! Тепер за таку попросять 10 тисяч "зелених"!

Через низькі ціни виконком до 2005 року купував житло найбіднішим ватутінцям.

— За 20 тисяч гривень купили трикімнатну для дитини-інваліда й порівняно недорого — для "афганця", — продовжує. — Сьогодні про це можна тільки мріяти. Бюджет до нинішніх цін не пристосований.

— Десять років тому ми вирішили зійтися й жити разом, — розповідають Олена, 35 років, та Сергій, 40 років (прізвища просять не називати). — У Ватутіному за 2,5 тисячі доларів купили двокімнатну квартиру. Тепер житла не купили б — не ті вже ціни. Сьогодні за наше помешкання просять 25 тисяч доларів.

Багато квартир здають у оренду. Охочих придбати житло обмаль.

— Оголошень на продаж квартир у Ватутіному повно. Але продається мало, більше здають, — каже Наталія Кучерук, 50 років, із регіональної газети оголошень і реклами "Все про все". — Я теж років зо п"ять, як продала трикімнатну квартиру на п"ятому поверсі за 5 тисяч доларів. Тепер вона коштує 20 тисяч. На таке дороге житло у Ватутіному ніде заробити. Господарі виїжджають на заробітки за кордон. Непродані квартири пустують.