Часи сором"язливих минули

Якось я прочитав у Солженіцина цікаву фразу: "Істина завжди сором"язлива, вона завмирає від занадто явного напору брехні".

Серед українських політиків важко когось назвати сором"язливим. Або назвати інтелігентом. Зловив себе на думці, що останнім часом на запитання за кого голосуватиму на наступних виборах я став соромитися відповіді: "За Віктора Ющенка". Невже президент так сильно мене розчарував? Відповідаю: мене — ніскільки. Він виявився таким, яким я його бачив ще 2000 року: патріотом, інтелігентом, довірливим, не гордим чоловіком, який ніколи не забував, що він родом із села. Він дав мені все, що я хотів: почуття гордості за мій народ і його історію, відчуття вільної людини, яка не принижена будь-яким старшим братом чи просто начальником. Він не зрадив мене. І я не маю права зрадити його.

Ющенка люто ненавидять два маленькі чоловічки з Кремля за те, що не давав їм паплюжити нашу країну. А в Україні його ненавидить п"ята колона російських ура-патріотів. Вони ще мріють замовчати Голодомор, остаточно затюкати нашу мову і понад усе — знову побачити в найвищому державному кріслі свого — запопадливого хохла чи хохлушку. Неважливо хто це буде — він чи вона.

Проте то вороги відверті. Гірше них наші власні люмпени і наш доморощений плебс. Їм плювати на духовні цінності, вони прагнуть матеріальних. Вони стояли на Майдані не за свободу, а за миттєве сите життя, не за людську гідність, а за мстиву можливість побачити кайданки на олігархах. Ті, які все життя крали цукор на заводах чи мішок зерна в колгоспі, захотіли раптом побачити бандитів у тюрмах. І все волали "Юля, Юля". Тепер ця Юля очолює уряд і палець о палець не б"є, щоб посадити бандитів у тюрми. "Вона" два роки розвалює економіку й армію. "Вона" казала те, що від неї хотіли почути: спочатку воювала із "любими друзями" допоки любі друзі Жванія, Мартиненко та інші не перебігли під її знамена. Потім оголосила на Заході новий хрестовий похід проти Росії. Похід успішно завершився повною здачею українських інтересів під час газової війни. Я й досі з болем згадую: якби ж то хоч тиждень тоді протриматися! Ми б мали нормальну ціну на газ, а кремлівські карлики зазнали дошкульної поразки, бо збитки їхнього "Газпрому" вже тоді вираховувалися астрономічними цифрами. А ще ж була гра "поділи собі Україну" між нею і Януковичем.

Вони стояли на Майдані не за свободу

А як боляче було дивитися на оте огидне ялтинське "хі-хі-хі" над дурнуватими жартами нахаби Путіна.

Чого тільки не обіцяла солодка леді за останні півроку! На День шахтаря обіцяла підвищити зарплату вуглекопам, на День металурга — сталеварам, на День учителя — педагогам. Скоро по другому колу піде. І ви знаєте, їй зовсім не соромно. Так не соромно буває нахабі, якого ви щойно спіймали на брехні. "Номер не прашол", — скаже він. І піде дурити іншого.

А нам, патріотам, чомусь було соромно. Ми ніби завинили перед тими, хто не набив собі шлунка.

Я знаю, що вони ніколи й хвилини не терпітимуть і не страждатимуть заради свободи. Їм незнайоме почуття гордості вільної людини, вони зігнуться й плазуватимуть або хіхікатимуть перед будь-ким, хто пригрозить забрати в них можливість жити при плебейському комунізмі, коли можна сяк-так робити й сяк-так жити. І ненавидіти Ющенка, за втрачені солодкі мрії.

Однак ми мріяли не про це! Колись із болем згадуватимемо, як сором"язливо й бездарно віддали те, що з таким трудом вирвали в нікчемної влади — власну історію, людську гідність і свого українського президента.

Тому тепер я не соромлюся. Завжди твердо кажу в очі: "Я голосуватиму за Ющенка". Народжені літати — зрозуміють. Народжені повзати — відповзуть.

Чому ви знову голосуватимете за Ющенка?

Ірина Мацепура, підприємець із Тального:

Та тому, що відчуваю вдячність:

— за можливість п"ять років жити при президентові, за якого голосувала,

— за те, що президент спробував будувати державу, а не бізнеси,

— за те, що президент був українським філософом, а не бізнесменом,

— за те, що українську пам"ять табачники не змішували з лайном,

— за те, що Голодомор — це наша кривава пам"ять, а не збіг погодних умов,

— за Батурин, Крути і всі наші відновлені пам"ятки,

— за те, що кожному дурневі дозволили висловитися,

— за те, що ціною рейтингу намагався творити єдину країну,