Черкаська область 1990 року засівала цукровими буряками 140 тис. га. 24 заводи виробили 450 тис. т цукру. 2009-го працюватимуть чотири цукроварні. Буряками засіяли 18 тис. га. Планують зібрати приблизно півмільйона тонн і виробити понад 50 тис. т солодкого піску.
— 20 років тому область експортувала 400 тисяч тонн цукру, — розповідає Тетяна Шендрик, 44 роки, з головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації.— Зараз продукція наших заводів неконкурентоспроможна. Старі технології й відсутність чіткої політики, в тому числі цінової, роблять галузь збитковою, вирощування буряків — невигідним. 2006 року працювали 12 заводів. Засіяли 62 тисячі гектарів буряками, отримали 2 мільйони тонн буряку і 208 тисяч тонн цукру. І що? Нікому його скільки не треба було. Ціни впали, підприємства зазнали збитків.
Цьогоріч працюватимуть Жашківський, Пальмірський, Селищанський та Іваньківський цукрові заводи. Підприємства Тального, Кам"янки, Цибулева Монастирищенського району, Набутова Корсунь-Шевченківського, Бужанки Лисянського району законсервовано, вони можуть поновити роботу. Заводи Вільховецький (Звенигородський район), Майданецький (Тальнівський район), Мартинівський (Канівський район), Городищенський та Вільшанський (Городищенський район), Почапинський (Лисянський район), Ярошівський (Катеринопільський район), Верхняцький (Христинівський район), Шполянський і Матусівський (Шполянський район), Колодистенський (Уманський район) або порізали на брухт, або зруйнували. Стіни цехів розбирають на цеглу.
— У модернізацію виробництва бізнесмени не поспішають вкладати гроші, — зазначає Тетяна Шендрик. — Бо потрібна чітка державна політика. Нині з держрезерву на ринок пішов цукор по 4 гривні за кілограм, щоби збити ціну. Реально кілограм має коштувати близько 7 гривень. Що нижче, те в збиток виробникам. Дотації на вирощування буряків сільгоспвиробники не отримують. Якщо ціни на мінеральні добрива, пальне ростуть, то й ціна на цукор має зростати. Тому власникам вигідніше порізати підприємство на брухт. Отримати одноразові, але гарантовані прибутки.
37-річний Валерій Чамлай із Тального 13 років пропрацював на місцевому цукровому заводі. Був черговим слюсарем зміни. У сезон мав позмінну роботу.
— Непогано було — гроші платили стабільно, і на них можна було прожити. І цукор у мене завжди був, — сміється.
У середині 1990-х завод кілька сезонів простоював. Часто змінювалися власники. 2001 року цукроварню придбав Ігор Челомбітко. Він обіцяв, що підприємство стабільно працюватиме. За рік Челомбітка обрали народним депутатом. Навесні 2005-го завод купив Павло Єлізаров. У сусідньому Маньківському районі він засіяв буряками великі площі. Наступного року посіви збільшилися. Завод працював два роки. Єлізаров частково реконструював підприємство.
Позаторік виробництво цукру стало нерентабельним. Завод зупинився. Єлізаров продав його якомусь французові. Той не запускає підприємство.
Сусідка запропонувала йти на пошту листоношею. Я погодився
— 2004-го я розрахувався із заводу, — продовжує Чамлай. — Надоїло жити в нестабільності: то є робота, то нема, то є гроші, то нема. Сусідка запропонувала йти на пошту листоношею. Я погодився. За рік став бригадиром листонош. Мене звали назад і 2005-го, і 2006-го. Відмовився, і правильно зробив. Завод у сезон працював кілька місяців, а потім усі ставали на біржу.
Рекордним для Кам"янського цукрозаводу був 1979 рік. Тоді переробили 150 тис. т буряків і отримали 36 тис. т цукру.
— Усі склади під зав"язку забили продукцією, складували мішки скрізь, де могли, — розповідає колишній голова профкому Петро Щавелєв, 66 років. — Буряки ж треба перероблять. Урешті почали цукор складувати прямо в дворі.
На початку 1990-х підприємство стало акціонерним товариством.
— Завод приватизували за відомою схемою, — каже Щавелєв.— Узяли кредит і не повернули. Майно пішло в заставу. Його викупили фірми "Агросила", "Цитадель" із міста Світловодськ на Кіровоградщині. Оцінили все у 67 тисяч гривень.
Кажуть, неофіційним власником став ректор Харківської юридичної академії, нардеп Олександр Бандурко. Директором заводу була його племінниця Валентина Даниленко. Підприємство діяло до 2001 року. Останнього сезону переробило лише 600 т сировини. Пропрацював завод чотири доби, адже заготовили 5% буряка. Борг перед працівниками, постачальниками сировини становив майже 1,5 млн грн.
— Людям заборгували 444 тисячі гривень. Подавали до різних судів, писали президенту Кучмі, прем"єру Януковичу. Поміг вибити борг голова облдержадміністрації Вадим Льошенко, — розказує колишній голова профкому. — Він же колись був директором Капітанівського цукрозаводу. Ознайомився зі справою, дав відповідні вказівки правоохоронцям і через Ощадбанк людям повернули гроші.
За два роки завод придбало товариство "Руна". Підприємство пропрацювало два сезони й закрилося. Нові власники не змогли забезпечити відповідну кількість сировини для рентабельної роботи.
Сільгосппідприємства області скорочують площі посівів цукрових буряків. Тальнівське ім. Чкалова не сіє їх уже три роки. Хоча раніше спеціалізувалося на цій культурі.
— На те є об"єктивні й суб"єктивні причини, — пояснює керівник господарства 55-річний Григорій Приходько. — Подорожчали добрива, пальне, запчастини. Зарплата теж зросла. Отож затрати на гектар буряків зараз становлять 7–8 тисяч гривень. Держава компенсує лише 700. Цукрозаводи купують буряки по 200–220 гривень. Тобто фактично за старими цінами. Якщо я засію навіть 600 гектарів буряками, то матиму борги на довгі роки. Тальнівський цукрозавод винен нам 1,5 мільйона гривень. Просили, умовляли, чекали, але грошей так ніхто не повернув. Виграли три судові засідання, але в останню мить цукрозавод знайшов кредитора — банк "Форум", якому нібито багато заборгував. Відтак усе майно пішло у заставу банку, а нам не дали нічого. Оце у нашій державі такі закони! Після цього ми буряків не сіємо.
Нинішнього созену Пальмірський завод, що в Золотоніському районі, перероблятиме цукрову тростину.
3 
1
Коментарі