#‎Je

Горе, кров, смерть…Вже більше року є найбільш згадуваними словами в українському інформаційному просторі. Можливо, тому українці і стали такими товстошкірими до своїх страждань та страждань свого народу. Ми абсолютно спокійно сприймаємо новини, на кшталт "сьогодні в зоні АТО день пройшов відносно спокійно, загинув один і поранено п'ять військових". Вдумайтесь в цю фразу. Загинув українець, ще декілька залишились без руки чи ноги, а в Україні все спокійно. Скоріш за все, ми виробили механізм емоційного самозахисту, щоб не в пасти в остаточну істерію, тоді, коли маємо бути згуртовані.

Ідучи вчора Києвом я не міг зрозуміти, що відбувається. Під Волновахою загинуло десять українців, серед яких жінки і дитина. Ви бачили ті фото? ВИ бачили як люди, що загинули, замерли прикриваючи своїми тілами тіх хто сидів поряд? Зайдіть в ФБ і подивіться. Подивіться, а потім поясніть, чому вчора Київ був переповнений жлобами та гламурними істотами, які бухають горілку з глінтвейном і кричать "З СтраимНовимГодом! СлаваУкраїнє!" Чому максимум на що нас вистачило, це виколупуючи м'ясо із зубів набрати хештег ‪#‎JeSuisUkraine‬ ‪#‎JeSuisDonbas‬ ‪#‎JeSuisCharlie‬ або як максимальний вияв патріотизму #‎jesuisvolnovakha? Все. Клас. Молодці. Не втомились? Пальці не заклякли?

Скільки потрібно ще загинути людей, щоб ми зрозуміли, що іде війна? Чому ми цінуємо власну кров менше ніж кров французьких журналістів? Можу тому, що ми за 23 роки так і не позбавлені комплексу меншовартості і продовжуємо розглядати себе як папуасів, які мають дивитися в рот своїм чи східним чи західним господарям? Хай на Донбасі та Луганщині гинуть наші діти, ще ж наражаємо. Так? Але не дай Боже, щось подібне в США або Європі, ми як один зі скорботними обличчями постимо співчуття і несемо квіти до посольств.

Чому єдиний мітинг під консульством чи посольством Росії, був мітинг в Одесі? Коли в нас вже прокинеться лють до ворога? Та лють, коли те не можеш не їсти, не пити від думки про те що на твоїй землі ворог. Та лють, від якої в тебе скули зводить тільки від думки, що зараз, от саме зараз ворог кривдить, ґвалтує, вбиває наших співгромадян. Та лють, коли бажання знищити ворога сильніше за бажання залишитись живим.

Ми занадто заспокоїлись після втечі Януковича і досі не можемо вийти із якогось літургічного сну. Пора прокидатись. Інакше ми, як нація, не маємо права жити у цьому світі. Адже виживає сильніший. Так?

Слава Україні!!!