"Чому українці не бачать сенсу вести переговори з Росією" - Андреас Умланд

Думки на сайті Politico аналітика Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень Шведського інституту міжнародних відносин Андреаса Умланда

Можна сміливо стверджувати, що український народ та його лідери хочуть міцного миру з Росією більше, ніж Захід та інші країни світу. То чому Київ не перебуває в авангарді пошуку компромісу з Москвою?

Щоправда, нинішня війна Росії проти України не може легко закінчитися шляхом переговорів. Це вписується в давню історичну модель поведінки Росії - частину ширшої патології, що робить стабільний мир неможливим. Принаймні більшість українців та інших мешканців Центральної Європи так вважають.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Є три сценарії завершення війни в Україні" - Юрій Пойта

Нинішній напад не є ні першим нападом Москви на український народ, ні єдиною експансіоністською операцією Кремля, що триває, в колишній Російській імперії.

Потужні уроки з власного минулого України, а також з історії та сьогодення її сусідів навчили українців, що Москві не можна довіряти. І з їхнього досвіду та порівняльного аналізу, якщо Російська держава існує в її нинішньому вигляді, вона не вестиме щирі переговори, ані сумлінно не підписуватиме мирний договір.

Простіше кажучи, імперські традиції Російської держави надто сильні, щоб допустити значну та міцну мирну угоду. Насправді, багатовіковий експансіоністський імпульс у стратегічному світогляді Москви може зберегтися навіть після демократичної зміни політичного режиму в країні, як це сталося після першої Російської республіки лютого-жовтня 1917, а також другої Російської республіки 1991-1999 років.

Ось чому, на відміну від багатьох сторонніх спостерігачів, більшість українських та центрально-європейських політиків, експертів та дипломатів вважають сьогоднішню російсько-українську війну не лише й не так результатом нав'язливих ідей Володимира Путіна. Натомість сприймають її як останнє втілення в серії звичайних і гібридних військових завоювань, зроблених Росією протягом століть.

Ті, хто раніше був під владою різних російських імперій – Московської, царської, радянської чи пострадянської – всі зазнали подібного експансіонізму. І агресія РФ, що розгортається, лише її черговий прояв.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Захід посилюватиме нашу обороноздатність" - Володимир Горбач про саміт НАТО

У лютому 2022 року багато спостерігачів були приголомшені заявою Путіна, що відкрите вторгнення Москви до України з її президентом-євреєм було виправдане "антифашистськими" побоюваннями Росії. Навпаки, багато жителів Центральної Європи вже були знайомі з твердженнями Росії, що їхні лідери, уряди чи еліта - фашистські.

Наприклад, за 30 років до нинішньої ескалації в Україні 14 російська армія втрутилася у внутрішньо-молдавський конфлікт. Покійний генерал Олександр Лебідь виправдав незаконну участь своїх військ у чужій країні заявою, дуже схожою на брехню Путіна, заявивши, що новий уряд молодої республіки Молдова в Кишиневі поводився гірше, ніж німецькі СС 50 років до цього. Це неприкрите втручання призвело до розколу Молдови. А залишки 14-ї російської армії, так звана "Оперативна група російських військ", відтоді залишаються озброєними та небажаними гостями на офіційно визнаній державній території Молдови.

Цей епізод 1992 року, який був у відносно прозахідний і ліберальний період новітньої російської історії, коли Путін у Санкт-Петербурзі ще був ніким, ілюструє найважливіший момент. Неважливо, чи буде Путін при владі чи ні в майбутньому, чи буде російський режим демократичним, тоталітарним, монархічним, олігархічним чи якимось іще, експансіоністські стремління Москви, швидше за все, збережуться.

Багато західних аналітиків можуть вважати такий етно-історичний детермінізм ненауковим, але така похмура оцінка поширена серед найближчих сусідів Росії. Народи Центральної Європи, Кавказу та Середньої Азії знову і знову стикалися з колоніальними настроями та поривами Росії. Операції Москви завжди були спрямовані на утвердження своєї імперської влади, а вторгнення в Україну – просто чергова акція.

Озброївшись цією історичною пам'яттю, пошук значущого перемир'я з нинішніми московськими правителями виглядає безглуздо. Путін та його наступники цілком можуть вести політичний діалог і зовні серйозні переговори. Кремль міг би навіть говорити про угоду про припинення вогню та заходи "для зміцнення довіри". Проте це було б тимчасовим тактичним відступом, призначеним для подальшого утвердження панування, влади та гегемонії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто очолить наступний бунт у Росії?

Більше того, коли справа доходить до України, російська агресивність найбільш небезпечна і безкомпромісна, оскільки відмовляється визнавати українську національну ідентичність і культуру. І важко не зробити висновок, що ця неповага докорінна не тільки в московській зарозумілості, а й є частиною російського почуття неповноцінності - адже Київ був історичною столицею середньовічної Київської Русі за три століття до того, як Москва навіть вперше згадується в літописах.

Враховуючи таке історичне мислення, якщо не брати до уваги підпорядкування України вимогам Росії, неясно, якого міцного компромісу з Москвою можна реально досягнути. Хоча перемир'я може стати бажаним, зараз чи пізніше, стратегічні міркування радять Києву не довіряти Москві, оскільки вона просто скористається паузою, щоб підготувати свою армію, економіку та населення до нової атаки у майбутньому. Таким чином, українцям потрібно дочекатися явної та нищівної поразки Росії, перш ніж розпочинати якісь серйозні переговори з Кремлем.

Переклад Gazeta.ua

×