— Наші позиції були неподалік селища Троїцьке. Це на перешийку Дебальцівського виступу. Ми виходили останніми, — каже боєць 128-ї бригади киянин 31-річний Сергій Мартинець. У районі Дебальцевого пробув із 1 жовтня 2014‑го і до виходу українських військових. — Наступ на Дебальцеве розпочали 22 січня саме з наших позицій. Росіяни хотіли прорватися через нас у Троїцьке. Якби вдалося, весь Дебальцівський плацдарм опинився б в оточенні. А ми його тримали, доки всі вийшли.
18 лютого 2015 року близько трьох тисяч українських військових залишили позиції на Дебальцівському плацдармі. Виходили під обстрілами двома маршрутами — на селища Луганське й Троїцьке.
Дебальцівський виступ був зручний для наступу на Горлівку. Захищати його важко, бо вузький і добре прострілювався. Скрутно стало, коли 10 лютого бойовики захопили Логвинове й перекрили трасу. Тоді українські військові опинилися в оточенні — траса прострілювалася.
Під час боїв за Дебальцівський виступ загинули 136 військовослужбовців, 331 отримав пораненння, за інформацією Міністерства оборони. У період боїв з 15 січня по 18 лютого полягло 110 військових. 270 були поранені, 18 зникли безвісти. Під час виходу загинули 19 військових, 13 зникли безвісти, 17 потрапили в полон, за офіційними даними.
Близько третини техніки знищив ворог або підірвали українські бійці.
На Дебальцівському плацдармі проти сил АТО воювали 19 тис. російських військових і бойовиків.
Напередодні виходу з Дебальцевого президент Петро Порошенко просив блогерів сіяти паніку в соцмережах щодо реальної ситуації.
— 17 лютого близько 16:00 мене викликали на Банкову. Петро Олексійович озвучив дещо незвичне прохання, — згадує радник президента 41-річний Юрій Бірюков. — Потрібно було дві доби вносити сум'яття в голови ворога — виводять війська чи не виводять, виводять уже або через дві доби, або кинуть і не виводять? Треба було влаштувати у "Фейсбуку" сплеск "все добре — ми стоїмо" й утримати цю хвилю хоча би дві доби. Будь-якою "репутаційною" ціною. Якщо треба — прямолінійно брехати, брехати, брехати.
— Команду про вихід нам дали 18 лютого о п'ятій вечора, — продовжує Сергій Мартинець. — На півдорозі комбат наказав повертатися на позиції. Мовляв, треба протриматися ще кілька днів. Зайняти свої позиції не змогли, бо замінували їх. Деякі — підірвали. Тому стали на сусідні. Утримували їх 4 дні.
Вихід із Дебальцевого я не назвав би організованим, бо вибиралися хто як міг. І хто на чому міг. У невеличкі мікроавтобуси умудрялися влізти по 50 чоловік. Хтось виходив полями. Спочатку люди брали з собою речі, бронежилети, зброю. А потім усе кидали — тільки автомат мали з собою. Бо йти довелося 35 кілометрів. Ще й мороз 20 градусів. Нас крили "Градами". Хаотично, по всіх дорогах, околицях, щоб знищити якомога більше людей. Коли ми залазили до машини, поряд розірвався снаряд "Граду". Дивом не влучив.
3 
1
Коментарі