Тіло Олександра Олеся викопали з могили

 

"У Празі розкопано могилу Олександра Олеся. Якийсь гражданін Швейцарії хоче поховати у тій могилі свого батька", — написала у соц­мережі журналіст Оксана ­Денисова у вівторок, 3 січня.

Олександр Олесь — псевдонім поета і драматурга Олександра Кандиби (1878—1944). Він родом із містечка Білопілля — ­тепер райцентр у Сумській області. Під час навчання у хліборобській школі в містечку Деркачі біля Харкова почав публіку­вати свої вірші в рукописних ­журналах "Комета" і "Первоцвіт". 1903 року брав участь у відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві. Там познайомився з письменниками Михайлом Коцюбинським, Борисом Грінченком і Лесею Українкою. Протягом наступного десятиліття випустив чотири збірки віршів. Після встановлення влади більшовиків виїхав за кордон. Жив у Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Писав статті про Голодомор і репресії в Україні. Брав участь у зборі коштів для допомоги голодуючим. Син — діяч Організації українських націоналістів Олег Ольжич.

Поет похований на Ольшанському цвинтарі — найбільшому у Празі. Відповідно до чеських законів, за місце на цвинтарі потрібно платити ренту — близько 20 тис. грн на 10 років. Її ­сплачував виходець з України Володимир Михайлишин. Його син Роман вирішив поховати батька у могилі Олександра Олеся.

"Чому цю ренту не платило посольство — загадка природи. Син хоче якнайшвидше закопати батька. Мабуть, спізнюється на зворотній літак до Швейцарії. Сину глибоко пофігу, чиї кістки в тій могилі лежать. Посольство морозиться, у прес-службі МЗС у відповідь на репліку "там зараз ­могилу розкопують" просять "надіслати інформаційний запит", — продовжує Оксана Денисова.

— Олександр Олесь має бути перепохований в Україні, — вважає голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, 39 років. — Найкраще місце для цього — алея почесних поховань на Лук'янівському цвинтарі в Києві. Після цього треба подумати про перепоховання інших видатних українців з-за кордону. Їхні могили розкидані по світу. Багато з цих поховань — під загрозою. Необхідно всі перевірити. Частину можна залишити під опікою місцевих українських громад. Решту — перенести на їхню батьківщину.

Про ситуацію поінформували родичів Олександра ­Олеся в Канаді — правнуків Ярину та Андрія Кандиб. Вони дали згоду на перепоховання. Президент Петро Порошенко доручив Міністерству ­закордонних справ забезпечити перевезення останків поета, а Міністерству культури — організувати церемонію перепоховання. Кошти виділить уряд.

— Людей, які зробили винятковий внесок у розвиток і становлення Української держави, нашої історії та культури, потрібно гідно вшанувати на рідній землі, — говорить міністр культури Євген Нищук, 44 роки. — Створення спеціальної комісії надасть реальні можливості для цього. До її складу мають увійти представники Міністерства юстиції та закордонних справ, Київської міської держадміністрації, Українського інституту нацпам'яті. Потрібно активувати процес створення пантеону видатних особистостей та ­героїв України.

250 000 українців із військово-політичної еміграції, ­діячів науки та культури поховані за межами ­України.

Поховані за кордоном видатні українці

Анна Ярославівна (1032—1075). Донька київського князя Ярослава Мудрого і дружина короля Франції ­Генріха І. Народила наступника престолу Філіпа. Після смерті чоловіка до повноліття сина підписувала державні документи. ­Могила Анни розташована в церкві Вільєрського абатства біля міста Етамп у ­Франції.

Петро Калнишевський (1690—1803). Кошовий отаман Запорозької Січі. Після її знищення російськими військами Калнишевського заслали на Соловки. Пізніше амністували з правом вибору місця проживання. Отаман залишився у тамтешньому монастирі. Там і похований.

Симон Петлюра (1879—1926). Родом із Полтави. Після зречення російського царя Миколи ІІ від престолу у лютому 1917 року очолив Українську фронтову раду, пізніше — Український генеральний військовий комітет. У червні став Генеральним секретарем військових справ Центральної Ради. У 1919—1920 роках — голова Директорії УНР. Після поразки визвольних змагань переїхав до Франції. Його застрелив у Парижі Самуїл Шварцбард — начебто за організацію єврейських погромів. Похований на паризькому цвинтарі Монпарнас.

Нестор Махно (1888—1934). Родом із села Гуляйполе — тепер райцентр Запорізької області. 1917-го взявся за розподіл між селянами поміщицьких земель, добивався підняття зарплат робітникам. Створив 10-тисячну армію. Воював проти білогвардійців та більшовиків. Дотримувався анархістських поглядів. З 1925 року жив у Парижі. Працював теслярем та ­робітником сцени оперного театру й кіностудії. Помер від туберкульозу. Урну з прахом помістили в колумбарії цвинтаря Пер-Лашез.

Євген Коновалець (1891—1938). Керував куренем січових стрільців, який звільняв Київ від більшовиків у березні 1918-го. Ініціатор створення Організації українських націоналістів. Став її першим головою. Загинув у нідерландському Роттердамі від влаштованого агентом НКВС Павлом Судоплатовим вибуху. Могила розташована на тамтешньому цвинтарі Кросвейк.

Спиридон Черкасенко (1876—1940). За часів Української Народної Республіки створював підручники для шкіл — "Буквар", "Рідна школа", "Читанка", "Граматка", "Найпотрібніші правила правопису". Писав вірші. Помер у Празі, похований на Ольшанському кладовищі.

Олександр Кошиць (1875—1944). Працював диригентом театру Миколи Садовського та Київської опери. Писав музику до п'єс, автор обробок народних пісень. В січні 1919-го очолив організовану урядом УНР республіканську капелу. Виступали на найкращих сценах Європи, Північної та Південної Америки. Працював у Нью-Йорку. Помер у канадському Вінніпегу. Тіло помістили у мавзолей видатних українців цвинтаря Ґлен-Іден. На похорон зійшлися близько 5 тис. осіб.

Степан Бандера (1909—1959). Родом із села Старий Угринів — тепер Калуський район Івано-Франківської області. Після загибелі Коновальця очолив "революційне" ­крило ОУН. Разом із Ярославом Стецьком був автором Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року. По війні жив із фальшивими документами у різних містах Німеччини. Його вбив ра­дянський агент Богдан Сташинський у Мюнхені. Вистрелив в обличчя струменем розчину ціанистого калію. Похований на цвинтарі Вальд­фридгоф.

×