— Найбільше шкодую, що 2005-го міг переїхати на Рівненщину, а залишився, — каже фермер 53-річний Олександр Андрієнко. Справжнього прізвища просить не називати для безпеки родини.
2,5 року тримав ферму на окупованій Луганщині. Народився в селі Миколаївка, із 26 років жив у Новоганнівці Краснодонського району.
— Батьки розмовляли російською. На початку 1990-х переїхав із дружиною в Новоганнівку. За три-чотири роки перейшли на українську. У селі більшість так спілкуються, — каже. — З початку 2000-х орендував більше землі. Хоч і своєї мав достатньо. Вирощував соняшник. На нових ділянках знайомий порадив засівати пшеницю. Мали хазяйство для сім'ї: пару свинок, гуси, кури, корова.
Після 1990-х стало простіше?
— У нас 1990-ті не закінчувалися. Область поділили на частини. За кожною був "смотрящий". Усі фермери платили їм тисяч 15 доларів на рік. Коли не вистачало, домовлялися, що віддадуть пізніше. Після продажу врожаю дзвонив "смотрящому" і їхав у гості. Вони це називали "чаю попити".
Восени 2012-го з другом на двох купили комбайн за 3 мільйони гривень. Грошей не було. Це був єдиний раз, коли до мене приїхали люди в спортивному від "авторитетів". "Друг, ты е..нулся? Бессмертный или что? Тебя уже никто не охраняет. С твоими тракторами могут случиться странные вещи".
Мав два трактори. Решту техніки вигідніше було орендувати. Один зламався. Саме думав ремонтувати. За два дні на тік під ранок приїхали двоє в масках. Поклали охоронця на землю, погрожували зброєю. Облили трактор бензином і підпалили.
Охоронець викликав пожежників і міліцію. Результату — ніякого. Мовляв, відкриють справу. Треба платити. Позичив 15 тисяч. Бандити сказали "за моральний ущерб" треба вдвічі більше. Мусив позичати ще.
Далі все йшло розмірено. Інколи дзвонили, що треба в тюрми передати овочі, цигарки. Привожу все, людина розподіляє по тюрмах. Часом хотіли шашличка. Тоді різав свиню, привозив м'ясо. Заїжджали "молочка попити": питали, як справи і чи не забув про них.
Чимось вам допомагали?
— Раз перекупник заборгував 300 тисяч гривень за сємочку (насіння соняшнику. — ГПУ). Не віддавав. Подзвонив хлопцям. Вибили вдвічі більше, але мені мої 300 штук віддали.
Що змінилося з початком війни?
— Перші місяці жили спокійно. Інші фермери казали, що "смотрящі" помінялись. Я не вникав. Війна була далеко від села. Ми — з іншого боку Луганська. За нас ніхто не боровся. Коли з якогось дива ми стали ЛНР, троє хлопців із села поїхали на війну за Україну. Серед них і мій син. Але понад 20 — стали "ополченцями". З україномовних сімей. Майже всіх змусили.
Бачитеся з сином?
— Уперше за три роки побачилися цієї зими. Довго злився на нього. Планував передати ремесло. А він у липні 2014-го сказав, що їде до дівчини в Харків. А сам — у "Правий сектор". Воює таємно, бо любить сестру. Вона — у Луганську з чоловіком. Мають мережу продуктових магазинів. Із п'яти лишилося два. Зять щомісяця забезпечує "ополченців" продуктами. Не тому, що сєпар. Інакше їх обох там закопають.
Коли вперше побачили бойовиків?
— 13 жовтня 2014-го в понеділок, як завжди, із 14 працівниками мав збір. На "Тойоті" і "Мерседесі" приїхали люди у формі з автоматами. Російською так не говорять у Луганську. Вистрілили кілька разів у повітря: "Все — мордой в пол". Запитали, хто господар. Підняли, сказали вести в кабінет. Там заявили: "Мы теперь власть. Надо платить налоги республике".
Їх було семеро. Моїх працівників — 14. Одна — на другому місяці вагітності. Двоє бойовиків залишилися. Інші по кабінетах крали все, що знаходили.
Скільки просили?
— За два дні мав зібрати 50 тисяч доларів. Сказали: або заплатиш, або "по законам военного времени расстреляем". Гроші мав. Подзвонив до бандитів. Сказали, що не допоможуть. Став платити бойовикам. Прибуток під кінець року був у кілька разів більший, ніж вони просили. Довго йшов до цього. Доньці помагав. Відповідав за людей. Для більшості це єдиний заробіток.
Ви фінансували терористів.
— Я зберіг робочі місця й улюблену справу. Нею марив.
Вони приїжджали у 20-х числах щомісяця. Перед тим називали суму — десь 4 тисячі доларів.
Чому залишилися?
— Донька попросила. Почав шукати виходи, куди продати зерно. Знайомий із Донеччини всю техніку збув і поїхав у Ростов до родичів, розкрутився там. Я продав йому зерно і сємочку. Ще приїздили перекупники. Вийшло трохи грошей, щоб засіяти на весну.
Так було до цієї зими. У січні після свят приїхали "ліві" ЛНРівці по гроші. Подзвонив до тих, з ким до цього тримав контакт. Приїхали і почали стрілятися між собою. Потім забрали машини і все, що було на складах. Сказали, приїдуть по душу, якщо не заплачу 200 тисяч доларів. 26 січня з дружиною втекли до її брата в Чернігів. Утратив усе, що здобував у житті.
Син знає, що платили бойовикам?
— Злий лише за те, що залишив там сестру. Але вона скоро до нас переїде.
1 
1
Коментарі