"300 днів без куска хліба. Ми їмо його по крихті, наче на свято", — ці слова зі щоденника спогадів очевидця Великого Голоду 1932–1933 років виведені на одному зі стендів у столичному Українському домі.
Саме там минулої середи президент Віктор Ющенко відкрив виставку, присвячену 75-м роковинам Голодомору.
У великій залі — зо три десятки людей. Кілька дівчат-підлітків, молоді чоловіки, але більшість — старші. Ніхто не розмовляє. Усі оглядають виставку в цілковитій тиші. Якщо комусь дзвонять на мобільний, люди відповідають пошепки.
При вході, з обох боків, на сходах із сірого пінопласту викладено наче каміння, а в нього встромлені гілки дерев. Між ними — з чорних дощок збиті хрести. Під час Голодомору назви сіл записували на так звані "чорні дошки". Це означало блокаду — через те, що люди не виконали план заготівель зерна. Тоді з села вивозили всю їжу. Тих, хто намагався втекти, насильно повертали або й розстрілювали.
Посередині зали — сцена, встелена бордовим килимом. На ньому стоїть похилений, повен яблук дерев"яний віз. Навколо — манекени в одязі тих часів. За циганським повір"ям, яблука означають достаток. Тому повний яблук віз — то символ зумисне вивезеного достатку українців.
Залою розставлені стенди з фотографіями, документами і хронікою тих подій. "Тоді не було голодовки. Її зробили. Людей їли і діток своїх", — записано в спогадах 89-річної Галини Новохатської з Києва.
Один із відвідувачів забув удома окуляри і просить почитати написи 25-річного Віталія Скальського з Інституту національної пам"яті, який працює на виставці. Навколо збирається решта відвідувачів. Слухають разом.
— Ось спогади покійної матері президента Віктора Ющенка Варвари Тимофіївни, — Скальський показує на фото літньої жінки, що склала руки під підборіддям. Тоді зачитує: "Була недалеко від нас комуна "Спартак". Там були жінки-активістки, такі "герої", що дітей викидали з вікна".
Мати президента розповіла про одну з тих жінок. Вона померла в глибокій старості. Але дуже довго і тяжко мучилася перед смертю.
Скальський продовжує читати документи. У них ідеться про те, що в перші місяці Голодомору радянська влада заарештувала 220 тис. українських селян, які намагалися втекти від голоду в міста. Їх силоміць повертали назад, де вони й помирали.
— А комуніст Симоненко і досі це заперечує! — вигукує обурено один із чоловіків.
На наступному стенді записані слова тодішнього голови Ради народних комісарів СРСР В"ячеслава Молотова. Він закликав відбирати зерно в селян силоміць. Його відправляли за кордон. А ще варили горілку й теж вивозили на експорт.
— Після цієї виставки важко буде говорити з деякими своїми друзями, — зітхає сивий відвідувач наприкінці екскурсії.
У приміщенні працюють ще дві присвячені Великому Голоду виставки — справа і зліва від центральної. Організовані вони Службою безпеки України та Фондом "Україна-3000", який очолює дружина президента Катерина Ющенко. Її фонд виставив малюнки дітей про Голодомор.
На виставці СБУ — розсекречені архівні матеріали 1932–1933 років. Працівник архіву, приставлений до виставки, свого імені називати не хоче.
— Ці документи справляють гнітюче враження, — ділиться він. — Особливо про людоїдство через голод.
Проводить залою. На стінах висять бордові плакати з документами та фотографіями.
— Торік ми клеїли їх на стіни скотчем. А цього року все відсканували й виготовили стенди, — усміхається чоловік. — Отак от зробили "дірку" в бюджеті СБУ. Але ви цього не пишіть.
Каже, що видали також книжку "Розсекречена пам"ять". Половину грошей на неї виділив фонд Катерини Ющенко.
Чоловік показує фотографії тих років. На них — насипані могили без хрестів. Мерців у домовини не клали — просто закидали землею. На фото, зроблених австрійським інженером Вінербергом, живі проходять повз трупи, які лежать посеред вулиць.
Між стендами роздивляються документи двоє старших чоловіків. Це — шахтарі з міста Червоноград, що на Львівщині, 59-річний Сергій Ткач та 63-річний Богдан Мороз.
— Моторошно і страшно, — зізнається Ткач. — Про Голодомор усі знають, а Симоненко вибігає й каже, що Ленін — найбільший українець! (Лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко запропонував визнати Володимира Леніна найвеличнішим українцем. — "ГПУ") Це ж параноя!
Сергій Ткач згадує, як їхня сім"я пережила повоєнний голод 1946–1947 років. Потім їх вивезли на Кавказ. Додому змогли повернутися лише після смерті Йосипа Сталіна. Приїхали в свою уже напівзруйновану хату. Збитки відшкодували лише з початком незалежності.
— А мені тоді було п"ять років. Я пам"ятаю, як у нас забирали коней і реманент, — додає Богдан Мороз. — Перетворили нас у хохлів...
Коментарі
1