— Ой, моя голова, — вилазить із камуфляжного намету Ігор Муняк, 21 рік. Він у порваних джинсах та джинсовій безрукавці на голе тіло. Має скуйовджений чорний ірокез. — Ох, і погуляли вчора. Спочатку вино пив. Потім пиво. Хтось горілки налив. А далі вже ніц не пам'ятаю.
Щороку влітку на поляні біля села Подобовець на Закарпатті збираються понад тисячу неформалів. Їхній з'їзд називається "Шипіт", на честь водоспаду, який протікає неподалік. Фестиваль започаткували 20 років тому кілька хіпі. Найбільший наплив людей на "Шипоті" на Івана Купала, коли палять кількаметрову ватру.
— Ну, ти і тлумок, — сміється з нього Володимир Соха, 20 років. — Шо ти вчора тільки не чудив. До всіх дівок приставав. Кричав, шоб сіськи показали. Потім у ватру ліз скакати. Ледве тебе зупинили. У кінці просто заснув біля ватри. Насилу тебе жирного такого дотягнули. На во, пива трохи є. Але теплого. Може, легше стане.
Ігор відкручує літрову пластикову пляшку з пивом. Дістає металеве горня. Воно на шнурку прив'язане до штанів. Залпом випиває повне.
28-річна Вікторія з Івано-Франківська гуляє по "Шипоті" з дитиною Соломією, 3 роки. На жінці довге кольорове плаття. Русяве волосся розпустила, обв'язала шкіряним шнурком. Донька бігає голяка.
— Зараз дітей неправильно доглядають і виховують, — сідає на землю. — Всякі там памперси одягають, за комп'ютери з дитинства саджають. Я свою Солю в гармонії з природою навчаю жити. Вперше привезла дочку сюди, коли їй рік виповнився. Ночуємо у звичайному наметі. Для дитини беру більше теплого одягу. В горах часто буває холодно навіть улітку. Живемо на "Шипоті" не менше тижня. Готую на вогнищі їй кашки. Після такого відпочинку вона жодного разу не хворіла ніякою застудою. Не те що сусідські діти у Франківську. Їздять по мажорних курортах, а всю зиму валяються з грипом.
Двоє дівчат розстеляють жовтий туристичний килимок. Ставлять на нього 2 кг борошна і чорниці у пластмасовій мисці. 26-річна Роксана Ілик замішує тісто. 25-річна Ярина Милко порожньою пляшкою з-під півлітрового пива розкачує його. Ліплять вареники.
— Для нас "Шипіт" і вареники з чорниці це вже традиція, — обтрушує борошно з килимка Роксана. — Вперше їх зробили шість років тому. Чорниці збирають хлопці. Вареники ліпимо великі, начинки не жаліємо. Потім варимо у великому казані. Готові посипаємо цукром. Правда, рік тому могли і без вареників лишитися. Тоді дощі кілька днів лили. Ми хоч муку й у поліетиленовому пакеті тримали, все одно промокла.
Ближче до вечора біля річки збираються люди. На воді — невелика дерев'яна будівля. З усіх боків її затягли покривалами і клейонкою. Вхід — безкоштовний. Люди стають у чергу. Більшість голі. Дехто з дівчат у купальниках.
— Е ні, в баньку тільки голяка можна, — виходить звідти чоловік з відром розпеченого вугілля. Він у камуфляжних шортах та кепці. Висипає жар на край берега. — Чого тут соромитися? Всі ми люди й однаково зроблені. А розміри та форми то таке.
Дівчата переглядаються. По одній починають скидати купальники. Складають їх поряд на землі.
За раз усередину пускають 15 людей. Вони розсідаються на дерев'яних сидіннях-колодах. Двоє дівчат закривають рот і ніс руками.
— Ой-йой, — кричить одна. — Воно всьо пече, дихати неможливо.
— Терпи, то так має бути, — каже один із хлопців поруч. Дивиться на її груди.
— Ей, альо, — забирає руки від обличчя і прикриває груди. — Ти куди втикаєш? Збоченець! Прийшов паритися, то парся, а не на сіськи задивляйся.
На березі більшість дівчат засмагають топлес.
6 
1
Коментарі
2