8 лютого Донецький національний університет запросив абітурієнтів на день відкритих дверей. Близько 10.00 біля входу стоїть міліція, охоронці в бронежилетах. На іншому боці чоловіки зі зброєю, кілька автомобілів ДАІ.
— Певно, сепаратистів чекають, — каже 17-річна Катерина Головня з Вінниці. Прийшла з матір'ю. — Аж моторошно заходити. Цей універ вибрала для підстраховки. Якщо нікуди не пройду після тестування, то сюди пробуватиму. Вуз не суперрейтинговий. Головний його плюс, що є державні місця. У вересні, як вони переїхали у Вінницю, добирали студентів. Знайома три роки не могла вступити. А сюди її взяли на бюджет, на факультет психології.
Актова зала за годину заповнюється відвідувачами. Заходить наряд курсантів ДАІ в чорній формі. Стають біля входу.
— Лучше здесь стоять, чем в казарме мерзнуть, — перемовляються хлопці. — Нам за охорону порядку обіцяли обід і цукерки. А ще ж дівчат красівих скільки.
— Що, будуть провокації? — запитують з натовпу. — Та, може, й не буде, але ж університет сепаратистський.
Ректор розповідає про вступну кампанію. Абітурієнти розглядають стенди факультетів.
— Найбагатший тут економічний. У них і планшети, і круті телефони, і дєвочки в одьожках попрілічнєй, — каже 16-річна Вікторія Домбровська. — А біля філфаку нікого нема. Це ж нада придумати таке, щоб унівєр з російськомовного регіону вчив української філології.
— Вони вивчили мову за літо, — додає подруга 17-річна Аліна Мазур. — Кажуть, викладачі тести проходили. Хто не навчився говорити українською, того відправляли назад у Донецьк. А в нас учителі російською говорять. Вчора урок мови, вчителька диктує замість лютого — февраля. Половина класу так і написала.
Донецький національний університет займає сім поверхів колишнього заводу "Кристал". Тут розміщені п'ять факультетів. Частину приміщень винаймають в університеті сучасних знань в іншому кінці міста.
— В основному корпусі нема великих аудиторій. Щонайбільше можемо вмістити 70 людей, — каже проректор із виховної роботи 50-річний Микола Удод. — Тому прийняли рішення винаймати аудиторії там. Із вересня купили меблі.
Проводить до свого кабінету. Він складається з приймальні, основного кабінету й комірчини. На стіні висить зображення мосту в центрі Вінниці. Техніки немає.
— На роботу ходимо зі своїми комп'ютерами й планшетами. Є домовленості з іноземною фірмою, що планує збудувати академмістечко за вісім місяців. Це будуть нові корпуси, гуртожитки. Найбільше страждаємо через відсутність лабораторій. Домовляємося з Міністерством освіти, щоб вони виділили кошти. Поки нічого з обладнання немає. Але нам повезло, що два-три поверхи будівлі — це колишні лабораторії заводу. Там є витяжки, приміщення обладнані.
Предмети викладають українською. На юридичному факультеті було дві російськомовні групи. Тепер їх закрили. І всіх це влаштовує.
Повертаємося до актової зали. Ректор Роман Гринюк каже, що серед викладачів і студентів провели опитування. Більшість мріють повернутися в Донецьк.
— Коли закінчиться війна й ми переїдемо в Донецьк, то у Вінниці залишиться філіал університету, — каже Гринюк.
На виході роздають запрошення на підготовчі курси для абітурієнтів. Десяток першокурсників виходять із зали під гімн університету. Співають поклавши руку на серце.
2 
1
Коментарі