— Набридло, більше не витримую. Залишаю номер картки, аби мали за що поховати, — сказав братові 50-річний Микола Ярема, капітан ЗСУ, заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення і вимкнув телефон. Увечері 5 лютого повісився на території очисних споруд за селом Посухів Бережанського району на Тернопільщині.
— Його призвали у лави Збройних сил 2015 року. Після демобілізації залишився у місцевій військовій частині. Позитивний чоловік, завжди виконував завдання, — каже про загиблого Петро Панашій, начальник Бережанського відділу поліції.
2 січня повісився демобілізований львів'янин 37-річний Орест Пилипчук.
— Син був не готовий до війни, — згадує його батько Михайло Пилипчук. — Повернувся додому неушкоджений, але з психологічними проблемами. Різко реагував на будь-яку несправедливість.
29 грудня торік у Харківському клінічному госпіталі перерізав собі горло 32-річний солдат 92-ї механізованої бригади.
— Зайшла прибрати до туалету. Перше, що побачила, — кров на підлозі. Думала, погано кому. А це він по горлу себе ножем ударив. Одразу відвезли до реанімації, але не врятували. Цей солдат із перших днів був сумний. Нічим не цікавився, — розповідає санітарка госпіталю.
— Цей чоловік лікувався з початку грудня. Мав незначні осколкові поранення. Найближчим часом його мали виписати, — згадує Віталій Панченко, заступник Харківського військового прокурора. — Мотиви самогубства поки що не відомі.
Протягом 2016 року зафіксували 256 небойових втрат військових. Зокрема, 63 самогубства.
— Суспільство не готове прийняти й допомогти хлопцям, які повернулися з передової. Кажу це з власного досвіду. Бійцям складно. Навіть ті, хто йде на ротацію, не розуміють, як грати за нинішніми правилами у мирному житті, — каже 24-річний Крістіан Жерегі, молдовський кінорежисер, який воював на Донбасі. Зараз перебуває на реабілітації у госпіталі. — Біля нашого медзакладу хтось підпалив петарди. Двоє бійців упали обличчям у підлогу, думали, почався обстріл.
— До самогубств схильні і люди зі слабкими нервами, і спокійні та врівноважені, — пояснює військовий психолог 51-річний Віктор Мозговий. — Бойові дії — сильна нервова напруга, яка після повернення з фронту нікуди не дівається. Шукає виходу. Починаються депресія, страхи, безсоння, агресія.
Спусковим гачком для самогубства може стати провина. Я працював із бійцем, якого відправили на ротацію. Він накрутив себе. Почувався винним перед побратимами, бо ті ще воюють, а він удома. Вистрелив у себе з автомата, ледь врятували.
Після виходу з передової бійцям потрібен психологічний карантин. Найперше — зняття напруги. Людина має звикнути до мирного життя.
У мене був випадок, коли боєць повернувся на ротацію. Дружина одразу попросила поремонтувати крани, зробити біля будинку лавочку. Той усе виконував, але ходив похмурий. Дружина заварила чай, той захолов. Зі злості чоловік жбурнув чашкою жінку.
Бійців досі погано відбирають. Людина непридатна для служби, а її беруть, щоб виконати план. До війська потрапляють люди, схильні до алкоголізму, емоційного зриву, самогубства.
Універсальних рецептів реабілітації не існує. Але є методи, перевірені на практиці. Не можна починати будь-яку психотерапію, якщо людина фізично виснажена — не їсть, не може заснути.
Дуже важливо, щоб демобілізовані бійці не дивилися новини. А рідні не обговорювали війну. Не треба лізти в душу, розпитувати за фронт. Людина занурюється в спогади й заново переживає стрес. Так само не варто у перші тижні спілкуватись із бойовими товаришами. Але якщо бійці почали щось розповідати, то краще їх просто слухати й не перебивати. В жодному разі не повчати і не критикувати.
1 
1
Коментарі