— Усі кричать: кінець світу. Боялися би гнівити Бога. Він як розсердиться, тогди справді буде кінець усьому, — каже продавець 40-річний Микола в чорній куртці, без шапки. Щойно відчинив магазин неподалік зупинки у селі Верхня Білка Пустомитівського району на Львівщині.
— У телевізорі показують — бомбосховища будують, свічки розкуповують, — продовжує, потираючи руки. У магазині холодно, пахне рибою. — В нас он сьогодні рано всі поїхали по роботах до Львова, в кого господарка. Моя жона в церкву пішла. На свічках торг ніц не йде. Розкуповують хіба конфети, бо Миколая.
Село Верхня Білка розташоване за 19 км від Львова. Добиратися маршруткою півгодини. Тут живуть півтори тисячі людей.
На автобусній зупинці стоять четверо. Чоловік, років 25, у чорній вушанці голосно розмовляє по телефону:
— Як ти там, жива? Кінець світу? — дивиться на годинник. — Ше година. В десятій ніби має все початися. Ти головне ніде не виходь, я зара приїду. Мамці своїй учора сказав, шо тебе привезу.
Поруч дві жінки, років по 60, ледве стримуються від сміху. Під'їжджає жовтий "богдан".
— Ми вчора закололи порося. Сьогодні ціле рано розбирали м'ясо. Я чоловіку кажу: а як кінець світу, не встигнем закрутити, — сміється жінка в капюшоні, заходить у салон.
Навпроти триповерхової старої будівлі школи перебігають дорогу дві старшокласниці. Обидві на каблуках, ковзають по льоду.
— Капєц як спізнюємось. Директорка приб'є, — говорить одна. Пришвидшують ходу. — Казала нам, що поки контрольну не напишемо, кінця світу не буде.
— У класах швидше пахне мандаринами, а не кінцем світу, — заступник директора Мирослава Кизима, 40 років, відмикає ключем двері директорської. У кабінеті тепло, в кутку піч, обкладена кахлями. На двох столах — ноутбуки. Поряд на підлозі прикрашена ялинка. — Ми навіть не чули, щоби хтось із дітей про то говорив.
О 9.50 у магазині троє жінок балакають, хто що бачив у новинах про кінець світу. Світловолоса коротко стрижена продавщиця мовчки складає печиво на полиці.
— Подуріли геть чисто, — каже 52-річна Дана Йосипівна. Зіперлася на холодильник з морозивом. — Учора ввечері показували якесь село у Франції. Там около гори зібралося купа людей, міліція їх не пускає, розганяє. А вони придумали собі, шо в день кінця світу за ними приїде інопланетний корабель і забратися туди в них буде пару хвилин. Хто встигне, той і врятується. Так їхній мер заявив, шо нікого не врятують, лиш його, бо він — мер. Я так сміялася, аж собі президента нашого згадала. Цікаво, чи Янукович бункера собі викопав.
— О, дівчата, тихо, — перебиває продавщиця. Показує пальцем на годинник на стіні. — 10.08 — кінець світу закінчився. Я казала, хіба паніки навели. То роблять, аби на дурних людях гроші заробити.
О 10.30 Служба Божа в церкві закінчується. З храму виходять із десяток людей.
— Нам зара не до того, ми родича поховали, — відмахується лисий повний чоловік. Іде з родиною до сірого "ланоса". Всі в чорному.
— Це була служба за померлими, — пояснює отець Михайло, 45 років. Виходить із церкви з двома буханками хліба. — Думати про кінець світу не потрібно. У Біблії не пише, коли той день настане. Це знає тільки Бог.
— Ой, страшно боялася, — схлипує Оксана Врухаль. Стоїть на сходах біля своєї цегляної хати в синьому светрі, поверх червона безрукавка. — Вже годину чоловіка виглядаю. Пустила віднести молоко внукам, а його нема. Сини пороз'їжджалися, сама в хаті. В десятій якраз включила телевізор, притулилася до печі й чекала. Слава Богу, нічого не стало.
Об 11.30 до двору Врухалів швидко крокує в куфайці сусідка 70-річна Катерина Іванівна:
— Зара кінець світу точно настане, як пожару нароблю, — підходить ближче, схвильована. — Слухала політику в літній кухні. Йду, думаю, трохи в хату сяду. Потім згадала, що я в кухні бульбу вару. Я за клямку, а двері не відкриваються. Твоїх хлопів удома нема?
— Цьоцю Касю, а я шо не хлоп? — озивається через загорожу сусід 56-річний Микола Іванович. Ставить лопату біля хліва, нею викидав гній.
За 10 хв. вертається.
— Замок примерз, треба вибивати, — каже Микола Іванович. — За кінець світу не переживайте. Його бояться хіба москалі. Чому син Януковича має свічковий завод? Бізнес видно йому не йшов, от і роздули. То шо сьогодні було — то парад планет. Він хіба шкідливий гіпертонікам. Мою цьоцю сьогодні від ранку голова болить, ноги спухли, п'є таблєтки від тиску. А я здоровий як бик. У Чорнобилі чотири місяці відпрацював, хоч би хни, — б'є себе кулаком у груди.
2 
1
Коментарі