"Боже, в мене зараз кров з вух поллється. Ну хіба можна так бахкати, відчуття, що це не вболівальники, а антитерористична операція у місто заїхала", - жінка років 30 руками затуляє вуха у центрі Полтави навпроти Білої альтанки.
Біля її ніг розривається дві петарди. Летять з боку 2 тисяч фанатів "Динамо" та "Шахтаря", які 15 травня, за дві години до фінальної гри на Кубок України, зібралися на спільний марш єдності на підтримку соборності країни.
Найбільше фанатів — київського "Динамо". Усі без масок на обличчях, у руках петарди і файєри. Обступають колом кремезного чоловіка з невеликою бородою. Той підіймає над головою шалик столичного клубу.
"Динамо" вперед. Пока едины мы не победимы!", - кричить російською. Решта дружно підспівують, плескають у долоні.
За фанами спостерігають до сотні полтавців. На марш єдності прийшли дивитися сім'ями, у декого на руках грудні діти.
"Які молодці хлопці. Видно, що дебело тренуються, аби так в унісон скандувати. Як годинник працюють", - тулиться до чоловіка у вишиванці дівчина років 20. Супутник регоче, цілує дівчину у лоб.
"Це ти, ще коронної фанатської кричалки не чула. Як почнуть скандувати, то зразу зрозумієш про кого і за що".
Фанати гуртуються у колону, спереду та посередині стають хлопці з прапорами України. Повільно рушають у бік стадіону "Ворскла".
"Хлопці, прийшов час! Покажемо, як ми Росію любимо!", - кричить хтось із натовпу.
"Путін ху..о! Ла-ла-ла-ла", - миттєво відгукуються фанати. Заряд повторюють зо 5 разів. Літня жінка під 60 років хапає за руку біловолосу дівчинку, тягне у сторону.
"Маринко не слухай, то дяді не подумавши таке кричать. Не вздумай вдома матері ляпнути, а то більше з бабою нікуди гуляти не пустить, - витирає рукавом піт з лоба. - Хто ж тобі сердешній морозива тоді купить. Від батька свого не дождешся, йому аби пиво пити та з такими самими не культурними людьми по вулицям швендяти".
Вболівальники зупиняються кожні 5 хвилин, співають гімн України.
"У нас такого нема. На мітингах тільки танцюємо гарно", - говорить ламаною українською чорношкірий хлопець у літньому кафе біля якого йде колона. Офіціантка підносить чоловіку заварник із чаєм.
"А що ж ви хотіли. У нас після революції тепер усі націоналісти, - посміхається. - Куди не глянь — усюди страшенні патріоти".
На підступах до стадіону з десяток літніх жінок торгують насінням, цигарками та футбольними шаликами. Коли колона фанатів проходить повз — хрестяться.
"Антонівна, а ти згодна з ними, підтримуєш Україну, - шепоче одна з бабусь сусідці. - То ж диви, як ні, то ще і не захочуть скуплятися у тебе".
"Та ти, що! Сплюнь краще. З теперішніми розцінками тільки оцим насінням на хліб і заробляю, - відповідає та. - Пенсія, як винищувач на ліки розлітається. А щодо Росії, то Бог його і знає. При Союзі то добре жили, у достатку. Може і зараз треба назад повернути", - махає рукою.
Гра між "Динамо" та "Шахтарем" починається о 20.00. Трибуни полтавського стадіону, що вміщує 25 тисяч вболівальників — напівпусті.
"Ти глянь, таке відчуття, що у Полтаву кожний день висококланий футбл приїжджає. Невдячні. Треба було нашим киянам у Львів їхати. Там би не обідили", - перемовляються троє пузатих дядьків на центральному секторі, у руках — по півлітровому стакану пива.
Наприкінці першого тайму "Динамо" забиває два голи. Хлопець 20 років дістає з під пахви 250-грамову пляшку горілки, п'є з горла.
"На далі передай, - тицяє сусіду пляшку. - Я "Голіку" пообіцяв, що як "Динамо" виграє, то вип'ю три чекушки без закуски. Відчуваю, що вже починати можна".
Фанати "Динамо" починають скандувати "Донецьк!". Донецькі вболівальники у вдячність хором кричать "Київ!". Після, дружно аплодують один одному.
"Боже, я не меркантильна, та зараз сльози по щокам покотяться. Скільки за футболом дивлюся, а такого єднання ультрас і уявити не могла. Хоч щось цей придурок Путін для нас хорошого зробив", - бубнить по мобільному жінка років 50, рукою знервовано проводить по довгому розкуйовдженому волоссі.
Стюарду на стадіоні чоловік років 40 тицяє в обличчя зарядний пристрій для мобільного.
"Пусти туди де журналісти сидять. Я з Київу приїхав, мобільний сів, - випалює. - Хоч би 5 хвилин підзарядиться, бо дружина з розуму зійде. Думає, що через футбол до вас сюди терористи попруть".
Охоронець відмовляє, просить вернутися на місце.
"Жлоб, а не мужик. Ти ще не знаєш, хто я такий. Вилетиш з роботи, як пробка!".
Один з вболівальників лізе на підпору з якої поле освічують ліхтарі. На висоті близько 30 метрів вивішує прапор України. Вболівальники стоячи аплодують.
За 2 хвилини до закінчення матчу "Динамо" перемагає — 2:1. Двоє хлопців на верхніх трибунах в руках затискають натільні хрестики.
"Дотерпіть рідненькі, то матимемо 4 тисячі на двох, загуляємо, - перемовляються тремтячими голосами. - Як не дотягнуть, то більше ні ноги на стадіоні".
Суддя Юрій Можаровський дає фінальний свисток, "Динамо" перемагає. Хлопці обіймаються, біжать до виходу.
За годину більшість вболівальників "Шахтаря" і "Динамо" на автобусах у супроводі міліції вивозять з території стадіону. За автоколоною спостерігають 2 продавщиці футбольних прапорів та шаликів.
"Такі круті, а виторгу мені гарного не дали, - нервово закурює одна жінок. - Два шарфики по 50 гривень спродала і прапорців купу. Не день, а гімно".
"То ми Людочка не там стали, треба було на початку території з товаром міститися, - плескає по плечу подруга. - Наші там мостилися, то по 1,5 тисячі за вечір позабирали. Отаке. Нічого, хай на наступний рік нам знову футбол влаштовують. Вже так не прогадаємо".
3 
1
Коментарі