Незалежність – це коли ти хочеш щось зробити і відчуваєш сили й уміння

"Незалежність для мене визначив Гегель ще понад 200 років тому. Це усвідомлена необхідність. Коли ти хочеш щось зробити і відчуваєш сили й уміння для цього. Для журналіста – це можливість писати за наказом серця, а не партії. Для футбольного тренера – це коли президент клубу не заходить до роздягальні із пістолетом в руці", - каже футбольний тренер Олег Федорчук.

Незалежність України усвідомив 11 грудня 2013 року. Прокинувся в три години ночі й зрозумів, що коли є люди, які хочуть загинути за її волю і незалежність, значить – ця держава відбулася. І найгірше в нашій історії – вже позаду.

У нас забагато песимістичних символів, але для мене символ незалежності – здатність українців об'єднатись у переломні моменти історії. Коли ми об'єднуємося – гори можемо зсунути. Дивно, але об'єднані єдиним поривом ми не трощимо магазиныв, не п'ємо горілку і не робимо дурниць. Зате наодинці здатні на набагато гірші вчинки. Погляньте на недавню нашу історію – 90% повстань у ГУЛАГу – це були повстання українців. Нація, яка ні за яких обставин не терпітиме тиранії, – це наш кодовий знак і наш символ.

В Україні люблю людей, здатних фанатично трудитися. Їхня кількість збільшується щороку. І не тільки в полі, школі чи бізнесі. І у футболі також. Для мене це передвісники великого майбутнього.

Тектонічною зміною вважаю другий Майдан. Я тоді працював у Криму. Місцеве телебачення брало інтерв'ю з розрахунку, що 90% футболістів і тренерів – ватники. Коли я почав говорити, що підтримую Майдан, в інтерв'юерів очі полізли на лоба.
Згодом я вже сам був на Майдані. Хотів допомогти хлопцеві, якому роздробило кисть руки. А він каже: "Кинь мене й туди біжи. Там зараз бути важливіше".

Найважливіша подія за 29 років – народження внуків. Я за ними душею упадаю".

Олег Вікторович каже, що ніколи не хотів виїхати за кордон.

"Я 7 років жив і працював у Польщі. Кликали в Італію, давали хороші гроші. Але не уявляю себе поза Україною. Ті ж наші переселенці в Італії, вони ж про Україну говорять, коли зберуться. Риба пливе нереститися на Камчатку за тисячі кілометрів. А українці рвуться в Україну. Мені пощастило тут залишитися".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Моя баба збирала вночі колоски на полі" – Федорчук

×