"Завтрішні білоруськомовні візьмуться тільки з російськомовних" - у Києві пройшов мовний форум

У приміщенні Національного спорткомплексу "Олімпійський" відбувся форум на підтримку української мови "Нас об'єднає мова". Організатор - очолюваний Олександром Донієм "Всеукраїнський комітет захисту української мови".

Виступи учасників можна подивитися в записі.

Gazeta.ua публікує завершальний виступ білоруського учасника Гліба Лабадзенка. Він мінський журналіст. Заснував курси білоруської мови "Мова Нанова".

На київському форумі виступав білоруською.

Мене в Литві розуміли, то і в Україні зрозуміють.

Брав участь у секції "Закордонний досвід мовної політики". Потім він останнім виступав, коли підбивали підсумки у пленарному залі.

На нашій секції ми зрозуміли одну велику спільну проблему Білорусі й України. Це сусід. Сусідів не обирають, тому ми будемо й надалі жити з нею.

Також я збагнув, чому ви запросили на форум саме представників Литви та Білорусі. Литви - щоб бачити, кого вам наслідувати. А білоруса - щоб бачити, що буває ще гірше, ніж у вас, і не похнюплювати носа. Бо про багато чого, що я в вас побачив, я подумав: "Нам би ваші клопоти". Запрошую в Мінськ. Повернетеся до Києва натхненні, весь песимізм пропаде.

В Мінську 98 зі 100 зустрічних говорять російською. Чи причина це засмучуватися? Не думаю. Є багато людей, які не засмучуються. В нас трохи прийнято чекати, що прийде якийсь вельможа, і все потрібне зробить за нас. От, держава не видає білоруських книг. А ми самі навіщо? Нас же багато. Ми перестали змагатися з вітряками й почали виходити з цього становища. Держава не видає книжок білоруською мовою або видає тільки лояльних авторів - лушню всіляку, щоб показати, що література білоруська не така велична, як російська.

І вже років 6 у нас активна система попередньої підписки на книжки. Оголошується, що буде така-то книжка. Люди складають заявки. Наприклад, 1500 заявили, що куплять. Як правило, відсотків 15 потім передумують, але 85% беруть. Це приклад, як без держави і без ґрантів можна видати книгу.

20 років тому в Білорусі пройшов референдум про рівність державних мов. До того була тільки одна державна мова, білоруська. Коли ввели російську, з'ясувалося, що проблема - в одній літері. Це літера "і". В законі про мови Республіки Білорусь написано: "все, що ... має бути російською АБО білоруською мовою". Якщо поставити там букву І, то всі проблеми вирішаться в один день. Бо коли ти пишеш запит у якусь установу, тобі приходить відповідь: а в нас дві мови, ми можемо вибрати.

Кілька років тому підправили закон про звернення громадян. Коли я пишу запит білоруською, то будь-яка фірма, чиновник, не має права мені відписати російською. До певного часу цей закон не застосовували. Переломний момент стався 2 роки тому, коли я виграв перший у Білорусі суд за білоруську мову. Одна з установ відповіла мені на білоруськомовне звернення російською мовою. Ще й відписали, що в нас у конституції дві мови, тому, гуляй, Вася, будемо й надалі тобі писати російською.

Але треба знати, з ким розмовляти пряником, а з ким - буком. Коли людина налаштована лояльно, треба її перетягувати до себе усмішкою. Коли з тобою агресивні, то можна й за бук взятись, інакше все профукаєш.

Суд їм дав не такий великий штраф, але після того всі як один відповіді стали слати білоруською.

З позитивного. Щотижня на наші мовні курси "Мова Нанова" приходить 700 людей. Вчаться в 10 містах. Що я для себе виніс із курсів. Що робити з російськомовною громадськістю? Деякі радикально налаштовані встигли налякати громадськість "Усіх російськомовних посадимо в один поїзд - і вишлемо в Москву". В такому разі я маю своїх батьків відправити таким поїздом. Мої батьки - не москалі. До нас на курсі приходять російськомовні люди. Завтрішні білоруськомовні візьмуться тільки з сьогоднішніх російскомовних. З Марсу нам їх не пришлють.

На початку курсів ми озвучили для себе стереотипи, чому люди не говорять білоруською. Їх є вичерпна кількість. Найпопулярніші - "я з російськомовної сім'ї, не можу", "моє оточення російськомовне, як же я буду?". А найпоширеніший стереотип - "не хочу псувати цю чудову мову своїми помилками". Я коли таке чую - хочеться казати: "Якщо ваша ласка - псуйте. Мені буде дуже приємно, якщо ви почнете псувати нашу чудову мову своїми помилками".

Білоруси мають приказки про свою мову. Наприклад: "Білоруська - найскладніша мова в світі. Навіть самі білоруси не можуть її вивчити". Або "Білоруси настільки шанують свою мову, що навіть не розмовляють нею, щоб не зіпсувалася".

У Білорусі 8 років був посол Швеції Штефан Еріксон. Його вислали після того, як шведський літак викинув плюшевих ведмедиків у Мінську. За цей час він досконало вивчив білоруську мову. Коли його питали, як тобі це вдалось, коли ми самі, тупаки, не можемо так нею опанувати, він казав: "Ваша проблема - що вам якщо говорити білоруською, то тільки мовою Купала (це як би в Україні - мовою Шевченка). На менше ми не згодні. А я приїхав - не мав таких гальм. Просив мене виправляти, і все відшліфувалося". А до нас на курси ходила японка. Вона досконало мову вивчила за 8 місяців своєї практики в Білорусі.

Такі приклади мене надихають. Коли швед і японка вивчили, то й наші вивчать. Живє Бєларусь! Слава Україні!

 

×