Чи не зарано нам до Європи?

Серед активних інтернет-обговорень Євромайдану прочитала сьогодні таке: "Ми не маємо допустити розкол. Говоріть із Сходом і Півднем їхньою російською мовою".

Усе вірно про розкол. А от далі… Мовляв, зробіть убогим послугу, опустіться до їхнього рівня заради загального блага. Все одно кожному з нас своє і гусак свині не товариш. От
потрапимо в ЄС, а там, там…

Промовистим є те, що на тлі реальних змін в країні є люди, котрих ніяк не відпустить мовне питання. Так, наче немає серед тих сотень тисяч на Євромайдані російськомовних. Так, наче це не вони, спілкуючись на "общєпонятном", однаково кричать "Слава Україні" нарівні з усіма. Так, наче люди з Донбасу, де українською
спілкуються одиниці, сьогодні не стоять на вулицях своїх міст на підтримку подій у Києві в ім'я власного завтра. Їхня підтримка потрібна, аякже, – та однаково вони "кацапи",
зазомбовані прокремлівською пропагандою недолюди, котрі хочуть назад у "совок". І те, що сьогодні вони мерзнуть під мокрим снігом разом з тими, хто спілкується українською, не покращує їхнього ганебного становища. Хоч їм, зазначу, у їхньому Дніпродзержинську, Сімферополі, Донецьку значно складніше, ніж їхнім співвітчизникам зі Львова чи Івано-Франківська. Бо їх там, таких, на жаль, небагато. Можливо, й бажання через те у них, російськомовних братів наших менших, більше?

На тлі реальних змін в країні є люди, котрих ніяк не відпустить мовне питання. Так, наче немає серед тих сотень тисяч на Євромайдані
російськомовних. Так, наче це не вони, спілкуючись на "общєпонятном", однаково кричать "Слава Україні" нарівні з усіма. Так, наче люди з Донбасу, де українською
спілкуються одиниці, сьогодні не стоять на вулицях своїх міст на підтримку подій у Києві в ім'я власного завтра.

Задумаймося, добродії, – а як дивитимуться з ЄС, до котрого ми так прагнемо, на такі звичні й рідні декому гасла "москалів – у Москву" чи "смерть ворогам"? Там
це, м'яко кажучи, не прийнято. Там не вітають звички бити пику тому, хто спілкується іншою мовою чи має інший колір шкіри. Там чимало країн є дво-, а то й тримовними –
і незадоволення з цього приводу мало у кого виникає – можливо тому, що в них є цікавіші заняття, ніж розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Сербію ЄС не прийняв і,
можливо, ніколи не прийме через питання Косово. Як поставляться там до того, що у нас є Схід і Захід, та ще й Крим, врегулювання єдиних національних цінностей з якими
вибухає щодня навіть на побутовому рівні?

Коли про мовне питання чуємо поза контекстом актуальної революції за вікном, – лунають ультра-свіжі лейтмотиви про запроданців і кацапів. В межах боротьби за
євроінтеграцію (а в ЄС не лише москалі є, люди добрі, – там ще й одностатеві шлюби побутують, наркотики та інші страхіття) любителі топить жидів і саджати москалів на палі
чухають потилицю і мимрять, що от потрапимо до Європи, а там, там…

Чи не зарано вам до Європи, панове толерасти? Іншого слова годі шукати, бо ж толерантність ваша – показна, а європейськість ваша – надумана. Ви хочете
до співдружності, та однаково не хочете навчитись бачити долі свого носа. Дбаєте про майбутнє ваших дітей, та одночасно навчаєте їх зневажати іншомовного сусіда,
мотивуючи історичною картиною та "кров'ю предків", котра кличе до помсти. Навіщо вам щось будувати, коли навіть гасла ваші починаються зі слів "смерть" і "геть"? Воюйте
– на ловця завжди знайдеться звір. Тільки спершу замисліться, що чекає вас, коли ви таки перевішаєте й перетопите усіх москалів.

І наприкінці. Вищесказане я могла б легко продублювати любителям кричати про "западенців", "фашистів" та "бандерлогів", закинути їм нетолерантність та
обмеженість у поглядах – та не закину. Вони ж бо не хочуть до ЄС.