До штрафів за обслуговування російською доходитиме рідко

Думаю, уповноважений мав на увазі перш за все взаємодію із громадянським суспільством. Є багато громадських активістів, які хочуть, щоб їхні права були надійно захищені. Небайдужі громадяни можуть приходити і фіксувати ці порушення і вже надсилати скаргу уповноваженому.

Додатково його офіс може надавати якісь роз'яснення, як краще подавати скаргу. На сайті вже розміщена електронна форма. Це буде підштовхувати заклади до українізації. Ведуть роз'яснювальну роботу й громадські організації. Друкують та розповсюджують пам'ятки, відеоролики щодо цього.

Сказати прямо, що нема системних дій не можна. Так, вище політичне керівництво держави та урядовці на відміну від попередньої влади більш байдужі до цього питання.

З іншого боку, попередня влада прийняла базовий закон про мову. Встигли внести зміни у закон про телебачення і радіомовлення стосовно квот на україномовні пісні, радіопрограми, телеефір, у закон про освіту. Цього достатньо.

Відкритим залишається лише питання належного виконання. Про це влада відносно дбає. Наприклад, призначили уповноваженого. Його офіс працює дуже активно, особливо враховуючи скромні можливості. Зібралась команда людей, які здійснюють моніторинг становища і захист мови, комунікують з громадськістю, медіа, бізнесом.

Слабенько працює міністерство культури та інформаційної політики. Не розробило програми популяризації державної мови, не відкрило безкоштовних курсів української. Хоча заявляють, що планують це зробити, лишень відстають.

Знаємо, що провалилася спроба повернути російську мову для іноземних студентів. А 2020 року вже за Зеленського конституційною більшістю ухвалили закон про повну загальну середню освіту, який продовжив лінію законів про мову і про освіту. В ньому чітко закріплена вимога ведення освітнього процесу українською, покладається відповідальність за це на вчителів та керівників закладів. Бачимо ситуації, коли викладачі відмовляються вести пари українською, гримають на студентів у відповідь на зауваження. Коли спливають конкретні факти то директори встають на бік учнів і української мови і таких викладачів звільняють чи карають. Цьому сприяє не лише громадська думка, а й розуміння персональної відповідальності.

Меж вдосконалення немає. Існує проблема з телебаченням. Воно, як чинник який формує мовне середовище, має бути україномовним. Не повинно бути ніяких двомовних передач. Це наслідки компромісів, зокрема із власниками каналів - олігархами, на які був змушений піти парламент попереднього скликання. Це забезпечило гарантовані голоси для мовного закону. По-справжньому телебачення стане україномовним за законом з 2024 року, але тоді, можливо, вже остаточно поступиться інтернету. Було б добре, наприклад, щоб телебачення стало україномовним уже зараз, а не через 4 роки. Але нинішня влада не здатна це зробити, тому оптимально просто не чіпати мовне законодавство. Чинних законів більш ніж достатньо, щоб створити цілісний україномовний простір. Головне, щоб вони виконувалися.

Поки спроби ревізії закону не проходять. Бачимо, що парламент або не розглядає їх, або відхиляє на різних етапах, як, наприклад, проєкт Бужанського про зрив переходу шкіл на українську мову. Це при тому, що була певна негласна підтримка з Банкової.

Нині успіх таких ревізій залежатиме від конфігурації влади, від того яку позицію займе більшість "Слуг народу", президент Зеленський. Інші фракції, окрім ОПЗЖ, не голосуватимуть за такі речі, як не голосуватиме за них і багато "слуг". Я оптимістично налаштований, бо нині панують проукраїнські суспільні настрої. Навіть люди байдужі до мови не схвалюють втручань у мовний закон.

Він став наслідком багатьох років дискусії в політичному, громадському середовищі. Завершив період невизначеності, що тривав з часів здобуття незалежності. Громадська думка підтримує закон про мову, як ніколи, адже він виявився вдалим. З одного боку захищає права і гарантує отримання послуг рідною мовою, з іншого містить низку компромісів, які роблять його дію м'якою і поступовою.