27 серпня у Черкасах відбудеться перше судове засідання за позовом Тетяни Сорочан-Оржеховської до лікаря Олександра Дідуха. Вісім років тому він зробив їй невдалу пластичну операцію. Після того вуха відмерли, їх довелося відрізати.
— Я зайшла в лікарню здоровою 20-річною дівчиною, а вийшла хворою потворою, — каже Тетяна Сорочан-Оржеховська, 29 років.
Зустрічаємося у міському парку. У неї світле волосся до плечей. Сідаємо на лавку біля стадіону.
У березні 2004-го Тетяна разом із подругою Анастасією Логвиненко звернулася у хірургічне відділення першої міської лікарні. Хотіла позбутися капловухості.
— Я не була капловуха. Просто хотіла на весілля зробити ідеально пригладжену зачіску, — розповідає Тетяна. — Олександр Дідух єдиний лікар, який робив такі операції. На консультації сказав, що це елементарна процедура, яка займає 15 хвилин.
Операція коштувала $100. Першою пішла Логвиненко.
— Коли зробили укол, було відчуття, ніби утюгом припекли, — Анастасія приєднується до нас у парку. — Я пожалувалася, а доктор: "Діти малі терплять, а ти не можеш. Яка нєжная!" Після цього зробив ще один укол і чутливість пропала. Перебинтували голову та відвели до палати.
Після Анастасії зайшла Тетяна.
— У кабінеті стоїть старенька медсестра, ледь на ногах тримається, і щось колотить. Я була готова до болючого уколу. Але він був такий болючий, що почала кричати. На що доктор сказав: "Фіфочки прийшли, не нервуйте мене". І в Насті, і в мене вухо побіліло, а потім почало жовтіти. Але лікар усе одно зробив два уколи за кожне вухо. Медсестра мала вколоти знеболювальне — лідокаїн. Але жінка, якій на той момент було 80 років, переплутала. Замість фізрозчину туди потрапив хлористий. У голову нам ввели речовину, якою стерилізують поверхні. Вона дуже їдка. На голові утворилися величезні дірки, з яких постійно текла сукровиця. Як тільки зняли пов'язки, Дідуха ми більше не бачили. Він пішов у відпустку.
Лікарі обіцяли усунути помилку.
— Вони не знали, що робити. Вирішили відрізати вуха. Моя операція тривала близько двох годин. Таню оперували вдвічі довше. Прокинулася в реанімації — подушка в крові, голову не можу підняти, за вухами дірки, що можна засунути кулачок. Нас запевняли, що зроблять природну форму. Вони брехали, бо в Україні такого не роблять. Я в Києві обійшла купу пластичних хірургів, ніхто не взявся.
Протягом року Тетяну Сорочан-Оржеховську оперували 14 разів.
— Розрізали шию, вставляли філатовський стебельок. Щоб приліпити кусок м'яса, який зараз є над мочкою вуха, довелося зрізати шкіру на стегнах. Це теж дуже болюча операція, тому що шкіра натягується при найменшому русі. Щоразу давали великі дози наркозу, бо організм звикав, і я не могла заснути. У мене була клінічна смерть, після сьомого наркозу ледве розбудили. На останніх операціях порушився кровообіг, лікарі не могли зупинити кров. Весь час оперували в міській лікарні. Грошей не брали, але медикаменти купувала сама. Мама взяла кредит.
Після невдалої операції Тетяна розійшлася з нареченим.
— Коли прийшла додому у пов'язці, ліки не діяли. Мені понамазували валіки якимись мазями, позасовували в дірки в голові. Я попросила свого хлопця розбинтувати і повитягувати, бо не витримувала. Він розбинтував і грохнувся в обморок, — згадує. — Він не хотів, щоб я робила цю операцію. Ще якийсь час тримався, але весілля так і не відбулося. Ми розійшлися за два місяці. У мене посипався весь організм. Постійно щось болить і зараз — то почки, то серце.
За два роки Тетяна виїхала в Київ на роботу. Працювала заступником директора спортивних комплексів. Через проблеми зі здоров'ям звільнилася.
— Працювати треба було 15 годин на добу. Ввечері просто падала з ніг.
Анастасія Логвиненко відтоді безробітна:
— Я кухар-кондитер, а це жаркі приміщення. У мене одразу починаються різкі головні болі, обмороки. У кол-центр торік влаштовувалася. Але за станом здоров'я не можу працювати. З особистим життям та сама історія. На момент, коли робили операцію, я з хлопцем зустрічалася чотири роки. Він тримався півроку, а потім зник. З мамою живемо на одну пенсію. До кого не піду на прийом — стоматолога, косметолога, — маю пояснювати. У перукаря сідаю в крісло і починаю: "Ой, девочки, не пугайтесь". Літом окуляри не можу одягнути.
За півроку після операції подруги звернулися у прокуратуру. Анастасія через два місяці забрала заяву. А Тетяна добивалася справедливості.
— Нам сказали, що кримінальну справу не відкриють. Відверто говорили: "З лікарями безглуздо судитися. Жодна людина в Україні не вигравала такі суди". Адмінсуд за браком доказів програли. Але пощастило, що приїхала перевірка з Києва. Мама вдало попала на прийом. Порушили кримінальну справу.
Однак потерпілою мене визнали тільки через п'ять місяців. Деякі експертизи чекали понад рік. Одну робив товариш Дідуха. Він написав: легкі тілесні ушкодження, оскільки вуха не належать до обличчя і до голови в цілому. Всього було сім експертиз. До суду дійшли за вісім років.
Медсестра, яка готувала розчин, свою вину заперечує.
— Я до цієї справи не маю ніякого діла, — каже 88-річна Єлизавета Мурникова. Сім років тому вона пішла на пенсію. — Я тільки видавала операційній медсестрі фізрозчин з нашої лікарняної аптеки. Лідокаїн дівчата принесли свій, а фізрозчин був наш. Шо там було, ніхто не знає, медсестра його після операції вилила.
Олександр Дідух від коментарів відмовляється. Проти нього порушили кримінальну справу за фактом неналежного виконання професійних обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки.
3 
1
Коментарі
7