"Товар складаєш у коробки, щоб люди забули. А через сезон-два достаєш" - чим живе Хмельницький ринок

37

Фото: Олена Капнік

Близько 7 ранку жінка із завитим волоссям розставляє манекени, одягнені у кофти і блузи. Навпроти, біля зачиненого кіоска, - пластикові фігури у джинсах.

"Продавці із цих контейнерів поїхали за кордон – хто в Польщу, хто в Італію. А я вже стара туди їхати, дитино. Якби мені було років 40, а не 63, я б тут не сиділа. Вчора вночі приперлася з дачі. Втомилася страшно, а сьогодні пів четвертого встала на базар", - каже пані Алла.

Вона 25 років торгує на Хмельницькому речовому ринку, одному з найбільших в Україні та Східній Європі. Його називають "Туча", "Толкучка", "Базар".

Оптово-роздрібний ринок площею близько 20 га розташований у західній частині міста – між Львівським шосе і залізничними коліями. Об'єднує понад 20 дрібних ринків, зокрема, "Новий базар", "Старий базар", "Бартер", "Золота алея", "Ізіда", "Поділля-1" і "Поділля-2".

"У 1990-ті була криза, але люди мали гроші. Йшли на базар. А отакі дури, як я, наповнювали країну товаром. Ночами не спали, їли чи не їли, а сумки на горбі тягали. Зараз усе є, але за що його купити? Важко. Люди біднішають і біднішають. Раніше отримала зарплату і могла порахувати, скільки треба за квартиру заплатити, скільки на їжу і транспорт. Це - три основні розрахунки на сім'ю. Решту можна було відкласти. А зараз нічого не порахуєш. Сьогодні долар 27, а завтра може 30 стати".

Запрошує у контейнер. На полицях у пакетах у 2-3 ряди лежить жіночий одяг: кофти, блузи, футболки. На полу стоять коробки.

"Товар залежується. Складаєш його у коробки, щоб люди забули. А через сезон-два достаєш. Отак торгуємо. Вчора продала чотири одиниці. Буває й по нулях. А за місце треба заплатити. Ще податок, світло".

Веде до зачиненого контейнера збоку.

"Отут подруга продавала. Виїхала в Польщу на роботу. Ми разом починали, їздили за товаром. Після революції прибиль упала, Валя й поїхала. Гроші на оренду контейнера висилає. Бог його знає, як на тих заробітках складеться. Попросила мене забрати трохи товару. А це трохи – 1300 одиниць. Мушу продавати, бо згниє".

До ятки підходить жінка років 60 з клітчастою сумкою. Кілька хвилин приглядається до блуз, іде далі.

"Я викладала в училищі для швачок. Була профсоюзним лідером. Добре заробляла на той час, мала 1,7 ставки. Назбирала грошей і купила тур Дунаєм через шість країн Європи. Щоб поїхати кудись при Союзі – треба було пройти сім кругів аду. Мала бути ідеальна біографія. Перевіряло КГБ, багато документів оформляли, анкети заповнювали, партія рекомендацію давала. Коли до влади прийшов Горбачов, дали можливість вільно виїжджати. Тільки візу відкривали. Побачила, як живуть люди. А у нас почався крах. Зрозуміла, що на викладацькій роботі багато не зароблю і перейшла на торгівлю".

 

Сідає на стілець. Тримає в руках блузу.

"Зараз біометрика на всі країни Європи. Молодь виїжджає. Нам скоро не матимуть з чого пенсію платити – нема з кого брати податки. Вже була затримка в цьому місяці – і це перша ласточка. А тої пенсії 1400 гривень. Підприємцям до 2011 року стаж зрізали - рахували один до чотирьох. Ноги взимку обморожували, яких тільки хвороб не заробили на цьому базарі. Ніхто і ніколи, запам'ятайте, не думав за людей. На державу нема чого розраховувати. Вона зробить так, щоб прості люди отримували мінімум. А суддя, який протирав штани, має 300 тисяч пенсії".

Через кілька контейнерів жінка з каре поливає водою площу між рядами.

"Сьогодні ближче до вечора передають дощ. Хай би пішов, бо вчора біля мене жінка зомліла від задухи, - розповідає 48-річна Світлана. Шість років торгує шкарпетками. – Влітку від спеки нема куди дітися. Взимку в 30-градусний мороз зігріваємося чаєм. Поверх пальт одягаємо тулуби, на голови – пухові хустки".

Показує у контейнері розетку. Вентиляторів і обігрівачів не вмикає. Приміщення не закрите.

"Намагалися з чоловіком почати торгівлю у середині 1990-х. Тоді у Хмельницькому заводи стали. Роботи не було. У Польщу возили продавати насоси "Малятко". Звідти привозили гроші, іноді – товар. Складно було. Діти маленькі. Бізнес не пішов. Перебивалися то на одній роботі, то на іншій. Потім вирішила почати знов. Оформила патент. Орендувала контейнер. Щомісяця плачу податок як приватний підприємець".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На цьому місці хотіли поставити базар", - унікальну Дрогобицьку солеварню можуть продати

Вартість оренди контейнера на ринку залежить від розташування. Стартує від 200 грн там, де мало людей. У місцях із великим потоком – сягає 10 тис.

"Свєта, мій сусід вчора мед вигнав. Попробуй, - блондинка у футболці з червоними маками, яка продає плаття і сарафани, приносить літрову банку меду. Трохи наливає у кришку, дає спробувати. – 80 гривень літр".

"Смачний. Замов мені, - просить пані Світлана. - Тут жінки з ближніх сіл і молоко продають, і сметану, і м'ясо. Прямо у контейнер приносять. Буває вторгувала чи не вторгувала щось, а додому повні торби несеш".

 

"Світлан Анатоліївна, йду по каву. Вам брати?", - каже темноволоса жінка років 25, яка поруч торгує сумками й рюкзаками.

"Ні, я розкладусь - тоді. Йди. Я за товаром пригляну, - відповідає. – Не боїмося так залишати речі. Знаємо одна одну, довіряємо. Це часом провіряється".

За кілька хвилин темноволоса повертається з кавою. Закурює. Запитує, чи не було покупців.

"Не було. Іноді за день один-два. Ми працюємо у провулочку. Люди жартують: "Заблудилися і до вас забрели", - каже Світлана.

Великий потік людей – на "Золотій алеї". Навпроти входу в ринок – зупинка тролейбусів.

"Люди відразу йдуть на цей ряд. А вже звідти – у провулки на інші ринки, - пояснює 30-річна Богдана. В'яже коричневий шарф. Більше року на ринку працює на власницю. Продає жіноче спіднє. Має щоденну ставку. Крім того - 3% від продажів.

"Після 9 класу вступила в місцеву гуманітарну-педагогічну академію. Диплом магістра отримала у Вінницькому вузі. Після університету працювала у дитсадку. Получала менше п'яти тисяч. З чоловіком орендуємо квартиру. Ці гроші якраз покривали оренду. Зарплата Паші йшла на решту витрат".

До ятки підходить рудоволоса дівчина в окулярах від сонця. Тримає iPhone у рожевому чохлі з вушками.

"Мне нужен кружевной комплект белья. Желательно темного цвета", - каже. Називає розміри. Продавець показує три. Дівчина йде приміряти.

"Подруга Маріна торгує більше десяти років. Торік у Єгипет сім'єю літали, цього року – в Турцію. А ми з чоловіком тоді не могли відкласти. Її хазяйка має пару точок. З одної - дівчинка пішла в дікрєт. Маріна сказала мені. Я согласилася. Звільнилася з садка і пішла продавати. З'явився час на в'язання. На замовлення роблю теплі шарфи і носки".

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми ще на 20 років - країна секонд-хендів: як живе бізнес у регіонах

Дівчина купує чорний комплект польського виробництва. Платить у 1,7 тис. грн.

"Такі покупці – рідкість. Зазвичай беруть за 500-800 гривень. Це – середня ціна", - каже Богдана. Назву моделі та її вартість записує у зошит. Це третій пункт у списку. Попереду – бюстгальтер за 320 грн і піжама – за 180 грн.

"Люди перебірливі і вибагливі. Хочуть вишуканого, але дешевого, - каже 67-річна Галина Анатоліївна. На шиї має намисто з перлин. – Немає покупецької спроможності. Торгуються за кожну гривню".

Жінка на ринку 20 років. У 1990-х ринок був єдиним стабільно працюючим підприємством міста.

"Чоловік був військовим. Я працювала на державній службі. Коли його демобілізували по хворобі, пішла з роботи, щоб його доглядати. Грошей не було. Дочка і син почали їздити за кордон. З Індії привозили в'язані светри, кофти, теплі гамаші. З Китаю - шапки і куртки. З Еміратів – взуття. Я спочатку біля колій продавала вєщі з сумок, потім з машини. Коли міська адміністрація дала дозвіл на облаштування ринку, перейшли у палатки. Так з'явилися ринки. Поставили контейнери, базар перекрили, асфальт поклали".

Родина Галини Анатолівни має на ринку кілька точок і власний швейний цех. Шиють дитячий одяг, шкільну форму.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Матрьошка — це японська лялька. Росіяни вкрали її" - з Андріївського узвозу виганяють торговців сувенірами

"Починали з однієї швейної машинки, працювали вдома. Згодом орендували приміщення для цеху. Виробництво виросло. У Польщі замовляємо лекала – викройку на кожну модель. Там дешевше, ніж в Україні. У нас на ринку купуємо тканину. Шиємо одяг не гірший за турецький, а коштує дешевше".

Сусідка пригощає Галину виноградом.

"Раніше святкували дні народження, на свята організовували невеликі застілля. Люди більш відкриті були, працювали на державу. Зараз кожен сам на себе. Товаришуємо, але між людьми з'явилася конкуренція".

×