Мільярдер із США збудував містечко під Києвом: який вигляд воно має і хто там живе

26

У селі Тарасівка Фастівського району на Київщині звели цілий район для людей, які втратили житло через агресію РФ. Будинки там побудували за рахунок американської компанії Wasatch Group. Її власником є мільярдер із США Делл Лой Хансен.

Новий район у селі назвали "містечком Хансена". Він вже налічує кілька десятків квартир та будинків. Усі помешкання повністю вмебльовані та мають усю необхідну побутову техніку. І там вже проживають люди.

"Містечко Хансена" будувалося американською компанією у партнерстві з благодійною організацією To Ukraine with love. У планах обох організацій – розвивати новий район та робити його дедалі більш комфортабельним для життя.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у новоствореному містечку. Оглянула його та познайомилася із мешканцями.

ДОПОМАГАЄ ЗАОЩАДИТИ

Розчищеним тротуаром іде жінка у світлій куртці, під її чорними черевиками рипить сніг. Дорогою до шлагбаума обговорює справи по телефону. Це - директорка фонду Тетяна Рябовалова. Зустрічає на вході й пропонує прогулятися. З її вуст не сходить посмішка, а очі сяють, коли починає розповідати про містечко.

Одразу на вʼїзді встановили скульптуру - дві руки, що тримаються разом у колі, і напис "До України з любовʼю". Навпроти біля кабінки стоїть охоронець і натискає на пульт, щоб підняти шлагбаум щоразу, як проїжджає авто. Сторонніх на територію не пускають.

 

Нові помешкання для внутрішньо переміщених осіб більше нагадують мальовниче котеджне містечко. Тут є двоповерхові будинки з квартирами й таунхауси - приватні оселі.

Загалом у містечку буде 432 помешкання трьох типів: 16 будинків - кожен на 110 кв. м, 40 двокімнатних квартир - 8 із них інклюзивні, для маломобільних мешканців, і 24 трикімнатні квартири. Будинки першої черги вдалося побудувати з червня по жовтень, будівельники працювали майже без упину, зізнається Рябовалова.

- Ми заселили вже понад 80 родин, помешкання здається в оренду на 5 років, - розповідає Тетяна і крокує доріжкою між двоповерхових будинків. - Ідея в тому, щоб за ці роки люди змогли стати на ноги й накопичити гроші, щоб почати жити далі. Можливо, хтось отримає компенсації за втрачене майно, хтось зможе накопичити на перший внесок на іпотеку. За київськими мірками, безкоштовне проживання такий довгий період допомагає заощадити нормально.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загибель помічника Залужного. Як жив Геннадій Частяков і що про нього та трагедію кажуть сусіди

На дорогах встановили вказівники із залізними табличками. Якщо повернути праворуч, потрапляємо на бульвар В. Ющенка.

- Туди Ющенка, а тут - Зеленського. На честь президента назвали вулицю, адже хотіли віддати належне людині, що бореться зараз, - пояснює Рябовалова. Віктор Андрійович був дуже натхненний нашою ідеєю, навіть обирав дерева фруктові для саду.

Фото: Лілія МИЦКО

Тетяна родом із Харкова. У столицю перехала після початку повномасштабного вторгнення, коли стала директоркою To Ukraine With Love. Із засновницею фонду, українкою Світланою Міллер, знайома давно - разом працювали над освітніми проєктами, згадує Рябовалова.

- Спершу 90% допомоги спрямували на військових. Цивільним також передавали гуманітарку. Але здебільшого це для бійців - дрони, каремати, форма, броніки. Завозили сотнями тисяч. Світлана сказала, що їй треба допомога в Україні. Треба ж усе розподіляти, робити звіти за кожну витрачену копійку, щоб люди нам вірили. Зараз проживаємо в Гостомелі, бо основні проєкти на Київщині. Маю бути на місці, але скоро вже плануємо у Харкові встановлювати будинки.

АМЕРИКАНЦІ ВІДДАВАЛИ ВСЕ

Фонд заснували на початку повномасштабного вторгнення. Уже влітку 2022 року розпочали встановлювати житло для людей, які втратили домівки внаслідок війни, на їхній землі. Це були не звичайні модульні будинки, а оснащені всією необхідною технікою й меблями для комфортного проживання.

- Так побудували багато будинків, а всі дарування проходять у прямому ефірі, щоб познайомити спонсорів з Америки з тими, кому вони допомагають, - каже директорка. - Щоб вони бачили очі цих людей, заради яких старалися, бо це великі гроші навіть для американців, їх важко назбирати чи відірвати від своєї родини. Були історії, коли американці віддавали все, що у них є, щоб допомогти. Після одного з таких дарувань один із найбільших інвесторів фонду, який допоміг із будівництвом багатьох будинків, зателефонував Світлані і сказав: "Це добре, що ми допомагаємо постраждалим із Київської області, вони на своїй землі і їм треба десь жити. Але що робити тим, хто приїхав з окупованої території?".

 

Однак на той час реалізувати такий проєкт було складно, адже для встановлення будинків потрібна земля. А це завжди дорого й важко, зізнається Тетяна.

- Тобто люди, які приїжджають з окупованих територій в одній кофтині, не мають грошей на купівлю ділянки. Тоді у інвестора зʼявилася ідея - купити землю й побудувати гідне житло переселенцям. На наступний день ми вже шукали ділянку - і так все швидко пішло. У червні цьогоріч почали будувати, а вже місяць тут живуть 80 родин. Скоро зможемо заселити ще 140 родин. Робота йде неймовірними темпами, завдяки прекрасним будівельникам. Для них це більше, ніж робота, бо розуміють соціальну значимість проєкту. Багато робітників - теж ВПО, тому розуміють усю важливість.

Біля тротуарів стоять підднони, а у двоповерхівках кипить робота - готують заселяти нові родини. У будинки привозять усе необхідне - навіть посуд, текстиль і декор. Біля будинків метушаться жителі містечка. Розчищають сніг, підмітають пороги й розвішують прання.

 

Землю для будівництва обрали в Тарасівці, бо тут уже була проведена електроенергія. Також село розташоване близько до Києва.

- Щоб людям стати на ноги, треба працювати. Не можна зробити гетто на відшибі, де дешева земля, але нічого немає, - пояснює директорка. - Можемо привезти туди все що завгодно, але якщо люди не зможуть спеціалізуватися, то всьому тому просто гріш ціна.

Щоб отримати житло, потрібно заповнити анкету на сайті фонду. Домівки надають лише внутрішньо переміщеним особам з окупованих територій або тих, де тривають бойові дії. Кандидатів з Київської або Чернігівської областей поки не розглядають, адже стартували державні програми з відновлення житла.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Окупантам зараз дають поблажки" - боєць Третьої штурмової про реалії на фронті, глухий кут у війні та втікачів від армії

 

- У них є надія, а в тих, хто з окупованих територій, немає можливості отримати якісь компенсації. Там втрати навіть не вдасться поки оцінити. У нас є комісія з вісьмох людей - четверо з України й четверо з америки. Розглядаємо кожну аптеку, перевіряємо майнові права, бо багато обманюють. Найважче у роботі - обирати, кого заселити. Намагаємося бути справедливими, тому вирішили, що одна людина не може взяти на себе таку відповідальність.

БУДІВЕЛЬНИКИ НЕ СПАЛИ

Основний інвестор проєкту - Делл Лой Хансен. У містечку встановили двоповерхові будинки на 16 і на 8 квартир. Також є одноповерхові, розділені на дві родини. Комунальні послуги мешканці сплачують самостійно.

У двоповерхівках встановлені теплові насоси, у дуплексах електричні котли. Також встановили обігрів підлоги, щоб було тепло й економічно. На випадок блекаутів є великий промисловий генератор.

 

- Квартири розраховані на великі родини, - каже Тетяна. - Намагалися зробити житло комфортним і просторим. Повністю укомплектовали меблями, технікою й посудом, навіть купили продукти й миючі засоби. Щоб люди заїхали, і змогли одразу жити. Коли ми здавали першу чергу - будівельники не спали третю добу. Так працювати за гроші неможливо.

Крім містечка у Тарасівці, фонд має проєкт у Макарівській ОТГ. Там збудували комплекс для літніх людей, що втратили житло внаслідок війни. Житло надають в оренду безкоштовно.

- Є ще містечко у Бузовій. Там всього два гектари, 49 будинків. Також маємо багатоквартирний будинок, його придбав благодійник і передав нам у користування, щоб там 5 років пожили ВПО.

Договір оренди поки складають щомісяця, бо якщо мешканці виявляться непорядними, то з ними доведеться попрощатись. На території не можна пиячити та вживати наркотики.

- Єдине, що ми просимо людей, якщо ви працездатні - влаштовуйтесь на роботу. Жити й деградувати - не наша ціль, бо хочемо, щоб ці 5 років дали людям старт. Є люди у нас з важкими історіями, які не можуть працювати. Мати одиначка, а діти з інвалідністю - тут питань щодо роботи бути не може. Іноді люди відмовляються, бо дізнаються, що треба платити комунальні або що гуманітарну допомогу возити ящиками.

 

Поруч з містечком є зупинка громадського транспорту. Звідси можна дістатися до Боярки або до Києва. У майбутньому планують організувати безкоштовні перевезення для мешканців комплексу. На території працює прибиральниця й охоронці. Також відкрили дитячу кімнату.

ТАРГАНИ БІГАЛИ

Біля двоповерхівки жінка великою лопатою відкидає з тротуару сніг. Одягнена у коротку куртку, чорні штани й рукавиці. 39-річна Юлія живе в трикімнатній квартирі з батьками й сином.

- Усе почалося в нас ще в 2014 році, - згадує жінка й спирається руками на деревʼяний тримач лопати. - Потім поверталася, у Черкаси їздила народжувати дитину й знову повернулися в Авдіївку.

 

За місяць до початку повномасштабного вторгнення Юлія відчула небезпеку. Тоді вирішила остаточно виїхати з дитиною.

- Коли вже це вдруге у тебе, то ти розумієш, що мабуть щось буде, - зізнається. - Внутрішній голос підказав, але мама зі своїм чоловіком залишилися там. Складно, коли втрачаєш все два рази, але якось впоралися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Який вигляд має найбільший спальний район України після бомбардувань РФ та як там живуть люди

Якось дорогою на роботу жінка випадково натрапила на анкету для отримання житла від фонду. Заповнила дані й навіть забула про це.

 

- Я завжди працювала, тому не мала права на виплати якісь чи щось інше, - розповідає Юлія. - Тут через місяць телефонують - не одразу зрозуміла, що сталося. У мене був такий ступор, але запитала: "Нам правда дають житло?".

Із будинку навпроти вийшов літній чоловік із сивим густим волоссям. Просить позичити лопату.

- Ну хіба потім поверніть, - відповідає Юля й продовжує розповідь - Через хвилин 15 перетелефонувала, щоб розпитати про все. Такий шок був, що навіть не запамʼятала, де житиму. Розуміла, що Київська область, але потім побачила, що це взагалі поряд зі столицею.

Після приїзду в Київ родина поселилася в гуртожитку. Однак там жити було неможливо, каже Юлія.

- Таргани ці постійно бігали. Поклеїли нові шпалери, але цього вистачило на півроку, бо знову виступив грибок. Обробляла все хлором, а дитина ж маленька дихала цим. Знову переклеювала шпалери. Не витримали й почали знімати квартиру, але в родині працювала тільки я. А зараз не можу нарадітись, що таке можливо.

 

У містечку родина Юлії отримала квартиру. Найбільше радіє син, бо нарешті має власну кімнату.

- У дитячій стоїть велика шафа, стіл, полиця, двоспальне ліжко. У спальні також ліжко, а в залі - шикарна плазма, мʼякий диван і стіл, - розповідає жінка. У кухні все обладнано, є ванна з усім необхідним - пральна машина, сушарка. До того ж ванна кімната велика. Що мене здивувало, коли ми заїхали, так це посуд. Усе хорошої фірми - тарілки, каструлі, сковорідки. Техніка теж якісна. Були зубні щітки, набір для приготування борщу і хліб. Добре, що є генератор, бо на минулій квартирі також все було на електриці. Тому коли вимикали світло, готували на пальниках.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Людей привалило. Були крики, стогони" – очевидці розповіли нові подробиці удару Росії по терміналу НП

Біля містечка є продуктовий магазин, а більшість людей скупляються в Києві. Дітей фонд спільно з міською радою Боярки допомогли влаштувати в місцеві школи й дитсадки.

 

Наразі в Авдіївці важка ситуація. Окупанти намагаються захопити місто будь-якою ціною.

- Хотіла би повернутися, але розумію, що цього не буде. У мене був будинок, квартира, а зараз там жодної будівлі цілої немає. Усе заміновано, тому дуже багато років треба, щоб все зачистити, а ще ж триває війна, - каже наостанок Юля й знову береться чистити сніг і каже, що це хороший фітнес зранку.

 

Трохи далі на площі є альтанки зі столами й лавками. Територію прикрасили кущами й квітковими рослинами, всюди висадили дерева. Облаштували дитячий майданчик з гірками й мотузковими лабіринтами у вигляді корабля.

КОНТУЗІЯ Й МАРОДЕРИ

Ближче до паркану - приватні будинки з панорамними вікнами. Біля деяких припарковані автівки. Мешканці вже встигли зліпити сніговика з відром, замість капелюшка. Поруч прибирає сніг жінка у тонкому пуховику. Має коротке темне волосся, а на вухах носить масивні сережки.

- Важко заново все починати, - розповідає 40-річна Ольга Єрьоміна. - Ми втратили все в Бахмуті. Потім переїхали в Кропивницький, почали облаштовуватися, донька ходила на гуртки. Ми не думали, що буде війна по всій Україні. Мама сказала, що ніколи не забуде мого дзвінка зі словами: "Мам, прокидайся, війна!". Виїхали разом з кішкою й папугою. Спершу нас прийняли в церкві, а згодом зняли квартиру.

Оля та її чоловік працюють енергетиками. Вирішили згодом переїхати в столицю, бо в Кропивницькому не могли знайти роботу.

 

- Нас пʼятеро в будинку. Спершу з Бахмута виїхали я, чоловік і донька, - розповідає Єрьоміна. - Довго вмовляли батьків, тому вони сиділи в місті до жовтня. Коли вже прилетіло, тоді наважилися. Боялися залишати будинок, бо багато було мародерів, які вже нічого не боялися. Після прильоту тато отримав контузію, але пощастило, що хвиля пішла не в його бік.

Тривалий час жінка пересилала батькам продукти, одяг і ліки. У двоповерховому будинку вони спорудили пічку з цегли й опалювали його дровами.

- Можна було медаль скаута з виживання давати їм. Потім знаю, що в будинку військові жили, а зараз вже не знаю, чи щось залишилося. У зведеннях бачили, що через їхній будинок уже три рази лінія фронту проходила, - говорить Оля. - А наша з чоловіком квартира згоріла. У нас сталінська багатоповерхівка, деревʼяні перекриття - усі пʼять поверхів знесло. Тільки купили, зробили ремонт і мріяли, що у доньки буде своя кімната.

 

- Дай лопату, хочу трошки погребти, - підходить літня струнка жінка з короткою стрижкою. Це - 70-річна Тома, матір Ольги. - Мені це в задоволення, це не робота.

ЖУЛЯ Й ТЕПЛА ПІДЛОГА

Ольга віддає мамі лопату й пропонує зайти в дім. До будинку ведуть важкі залізні двері. Одразу з вулиці потрапляємо у невеликий коридор - з вішалкою, полицями для взуття й шафою. На підлозі лежить коврик.

- Це наш сніговик. Чоловік у відрядженні, а вранці прокинулися - усе замело. То вирішила зліпити сніговика, - говорить жінка і знімає куртку.

У будинку тепло, а ноги гріє підлога. З коридору двері ведуть у кухню-студію з великою вітальнею. На стінах - бежеві шпалери й книжкові полички. Є підвісна тумба для всіляких дрібниць, а над нею телевізор. У зоні вітальні - на підлозі лежить килим з геометричним узором, є журнальний столик і диван, накритий картатим пледом.

 

З протилежного боку є великий обідній стіл і кухонні шафи, заставлені домашніми дрібницями, печивом і коробочками з чаєм. Під великим панорамним вікном - вазон на підставці й клітка з жовтим папугою. Із вітальні двері виходять до гаража.

- Це у нас Жуля, - каже господиня. - Тут можна виходити надвір, але влітку я хочу поставили там якийсь столик, щоб можна було чай попити, почитати. Усе в теплих тонах, тому дуже затишно. Тепло дуже, і ми ще й регулярно провітрюємо.

 

У дитячій кімнаті стоїть двоповерхове ліжко, стіл, ортопедичні крісла й шафа. Тут живе донька Олександра. У сусідній спальні - широке ліжко й тумбочки, а в кімнаті навпроти - також ліжко і компʼютерний стіл. Весь декор був ще до заселення, але зараз Ольга з родиною вже потроху почали обживатися. Жінка приносить звʼязку ключів різного кольору й розміру. Важке залізно важко падає на стіл. Ольга заварює каву й дістає з шафи цукерки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Противний Путін, Сталін у брудних штанях і сітки для ЗСУ: як живе найстаріша волонтерка України

- Це ключі від дверей, яких уже немає, - каже зі сльозами на очах Ольга. - Немає ні квартири, ні будинку, а викинути шкода, бо ж це ключі від дому. Донька вже не могла дочекатися переїзду. Коли сюди заселилися, то чекала всередині велика коробка. Всередині був чайник, ножі, кухонні прибори, миюче, рушники - купа всього. У холодильнику стояли продукти - сир, ковбаса, яйця. Усе до дрібниць.

 

Зараз родина лікує тата Ольги, у якого після контузії почалися проблеми зі здоровʼям. Також нещодавно у чоловіка виявили тяжке захворювання.

- Ніхто не змушував виїжджати, - каже Тома. Щойно прийшла знадвору. - На нашій вулиці залишилось дві сімʼї. Допомагали військовим, готували їм їсти, давали продукти. Потім уже знали, що до нас можна заходити. Приносили нам теж цукерки. Коли виїхали, то теж думали, що ненадовго. Зараз лікуємо вуха чоловіку, бо після контузії проблеми зі слухом.

Ольга пропонує підвезти, бо якраз їде за донькою в нову школу. Жінки запрошують ще раз завітати в гості. У містечку не припиняються будівельні роботи й чути звук інструментів. На майданчик вибігли дітлахи - уже зліпили кілька сніговиків.

×