Політтехнолог 36-річна Олеся Яхно зустрічає в офісі інтернет-порталу "Репліка", де працює редактором. Це в центрі Києва на Печерську. Приміщення ділять із соціологічною службою "Резерч енд брендінг груп" і кількома іншими компаніями. Розмовляємо за столом переговорів. Поруч за комп'ютерами працюють четверо журналістів.
Які сьогодні настрої в суспільстві?
— З'явилась українська політична нація. Зараз навіть російськомовний не означає проросійський. Захід і Схід стали ближчими й згуртованішими. Є запит на об'єднуючу ідею в межах держави. Тепер народ чекає від політиків, щоб ті нарешті почали працювати над викликами. Є невдоволення тим, як проходить люстрація. Бюджетники й пенсіонери не сприймають зростання цін і здорожчання комунальних послуг. Але все це не виллється в третій Майдан.
Запит на люстрацію влада частково задовольняє. Почалися судові процеси над колишнім лідером фракції "регіоналів" Олександром Єфремовим, його колегою Михайлом Чечетовим.
— Люди за люстрацію, але проти популізму. Не хотілося б, щоб це перетворилося на показовий процес над однією особою. Щоб вона відсиділа півроку, а тоді її випустили. Це вже бачили 2005‑го. Не хотілося б, щоб покарання за економічні злочини, фінансування сепаратизму чи інші порушення закону були одноразовими. Якщо триватиме корупція на різних рівнях, то незадоволення людей тільки зростатиме.
Колишнього генпрокурора Ярему суспільство покарало за бездіяльність. Його наступник розуміє це, от і виправляє ситуацію.
Кого ще треба звільнити?
— Потрібно негайно проводити зміни в судовій і правоохоронній системах. Протягом цього року можливі ротації в міністерствах. Перш за все їх слід чекати в економічному блоці уряду, бо значна частина критики й невдоволення стосуватиметься соціально-економічної ситуації. Суспільство потроху переводитиме увагу з фронту на тил. Допускаю створення нового міністерства чи департаменту в рамках існуючого. Воно займатиметься окупованими територіями: Кримом і частиною Донбасу.
Чому зволікають із реформами?
— Ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Бо реформи, які потрібно проводити, — не популярні. А оскільки в країні постійно якісь вибори, то політики про репутацію турбуються більше, ніж про державу.
Чого далі очікувати на Донбасі? Як діятиме Путін?
— Він поспішає, тому нарощуватиме агресію. Можливе навіть відкрите вторгнення, що пошириться на половину України. Бо в самій Росії економічний стан погіршується. А рівень підтримки зовнішньополітичних дій Кремля знижується.
Те, що Москва почала військову ескалацію на Донбасі, дасть змогу нам легше повернути Крим. До Донбасу в діях Росії щодо України не було жертв. Москва могла апелювати до Заходу: подивіться, які тут настрої. Можемо провести ще один референдум. Тепер кривава історія Донбасу напряму пов'язана із втручанням Росії. А там, де є жертви, є вірогідність притягнення до відповідальності через військовий трибунал. І така відповідальність обов'язково настане — через півтора-два роки.
Рано чи пізно на Донбас введуть миротворчий контингент. Якщо Росія блокуватиме миротворців ООН, то можливо — ОБСЄ. Міжнародна практика показує: війну легко розпочати, але складно закінчити. Швидко цей конфлікт не припиниться за будь-якого варіанта розвитку подій.
У Росії багато планів і контрпланів — "А", "Б", "Г", "Д". Вони передбачають дії з розвалу України на різних напрямках — військовому, політичному, економічному, інформаційному.
Що може протиставити Україна?
— У нас немає навіть одного чіткого плану. З одного боку, це зрозуміло, оскільки ми не є ініціаторами війни. Ми реагуємо на те, що відбувається. Ми захищаємося. З іншого — не діємо на випередження. Але загалом Україна обрала стратегічно правильний шлях. Ми доводимо свою послідовність і договороспроможність — на відміну від Москви.
Тим часом Росія вбила ідею "русского мира". На Донбасі воюють росіяни переважно з російськомовними українцями. Тому надалі антиросійські настрої в українському суспільстві переважатимуть. Принаймні поки Росія не визнає свою політику помилковою.
Захід нарощуватиме санкції щодо Росії?
— Є санкції офіційні, а є гібридні. Можуть відбирати майно Росії. Наприклад, восени 2014 року Гаазький суд прийняв рішення оштрафувати її на 50 мільярдів доларів. Ці кошти мають виплатити як компенсацію колишнім акціонерам нафтової компанії "ЮКОС". Якщо Москва ігноруватиме рішення суду й не віддаватиме гроші, то на Заході відбиратимуть майно, що належить Росії. За півроку-рік її економіка буде зруйнована.
Чим, скоріше за все, закінчиться війна на Донбасі?
— Кремль може щось виторгувати — наприклад, Україна не вступатиме в НАТО. Донбас залишиться в складі України. Бо більшість тамтешніх мешканців живуть не сучасною Росією, а уявленнями, далекими від реалій. Вони думають, що Кремль оголосив "русскую весну". Насправді сама Росія її потребує. Тому що москвичі, наприклад, відчувають тиск із боку вихідців із Кавказу. Вважають, що самі зазнають гніту. У Росії проживають понад двісті національностей, тобто це країна з потенційно високим рівнем міжнаціонального конфлікту. В Україні цього немає. Донбас став легким для маніпуляцій через відсутність адекватної інформаційної політики, та й гуманітарної загалом. Адже російська пропаганда дуже примітивна. Однак ми виявилися настільки слабкими, що це спрацювало.
Яких помилок у цій війні припустився Путін, а яких — Порошенко?
— Москва зробила стратегічну помилку — ставку на радикальний сценарій. Ідея переглянути кордони й змінити систему, що склалася після Другої світової війни, — амбітна, але Путіну не вдасться реалізувати її. Для цього потрібна насамперед сучасна економіка. Її в Росії немає. Отже, Москва претендувала на лідерство на пострадянському просторі, а звела свою позицію до Донбасу. І відлякала навіть партнерів по Митному союзу — Білорусь, Казахстан. З цієї помилки складно знайти вихід для Росії. Думаю, Кремль вирішив завдання продовжити життя режиму Путіна на якийсь період — наприклад, на п'ять років. Але заплатить за це втраченими перспективами країни й суспільства.
Україна робила багато тактичних помилок. Найголовніша — не зреагували швидко на ситуацію в Криму. Влада не змогла адекватно оцінити ситуацію. У серпні 2014 року Іловайськ став можливим зокрема й тому, що керівництво недооцінило можливість втручання російських військ.
У чому рецепт успіху України в майбутньому?
— У єдності політиків. На рівні громадян вона існує, а на рівні політичної й бізнесової еліт — ні. Для політиків основне — підловити опонента на помилці. Наприклад, ухвалювали бюджет. Добре, що політики й журналісти підмічають порушення процедур. Але бюджет — це не лише процедура й регламент, це глобальний погляд на економіку. Замість цього політики намагаються одне одного виставити дурнем.
Якщо подивимося на держави, що здійснили якісний прорив у своєму розвитку, то в основі його завжди була якась базова ідея. Поки що ніхто в Україні не ініціює подібне. Все обговорюється в масштабах виживання — фінансового перш за все. Тобто до ідеї успіху й розвитку ще не доросли.
Якою мала би бути базова ідея для України?
— Сучасна східноєвропейська країна. З розвинутими інститутами держави й суспільства. Із сучасною ринковою економікою. З можливостями для реалізації потенціалу громадян.
Розбиває рукою цеглу
Олеся Яхно народилася в місті Немирів Вінницької області. Батьки — держслужбовці. За освітою — магістр журналістики, також має спеціальність "державні фінанси", кандидат політичних наук. Навчалася в Національному університеті ім. Шевченка та в Національній академії державної податкової служби. Працювала кореспондентом у газеті "Голос України", експертом в Агентстві гуманітарних технологій, заступником головного редактора у "Главреді". 2005-го очолила Інститут національної стратегії. Зараз очолює інтернет-видання "Репліка".
Три-чотири рази на тиждень займається східними бойовими мистецтвами. Розбиває рукою цеглину. 100 разів щодня віджимається від підлоги.
1 
1
Коментарі
4