"Проросійські бандформування близько 60 разів вели обстріли наших військ. За цей час вони 23 рази використовували заборонену мінськими домовленостями зброю", — йшлося у повідомленні прес-центру АТО за 16 липня. Цього дня президент Порошенко завзято виконував ті домовленості, протискуючи у парламенті свій проект змін до Конституції щодо децентралізації влади.
У результаті Верховна Рада 288 голосами "за" схвалила передачу законопроекту до Конституційного суду та подальший його можливий розгляд. "Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом", — таке положення, поміж іншого, Порошенко пропонує закріпити в Конституції. Наступними днями президент і його спільники намагалися переконати, що ніякої небезпеки країні це не несе.
Проте формулювання та особливо спосіб, у який воно з'явилося у законопроекті, сигналізують про очевидну загрозу. Та й хіба можна вірити президенту, який не виконує передвиборних обіцянок і в якого слово регулярно розходиться з ділом.
Ані Порошенко, ані будь-хто інший від влади не пояснив: яким саме інтересам України відповідає фіксація в Основному законі згадки про особливості врядування на окупованих територіях? Нездатність влади обґрунтувати свої кроки пояснюється легко: рішення "внести сепаратистів" до Конституції ухвалили за наполяганням Заходу. Ще за добу до розгляду питання в парламенті президент не мав наміру цього робити. Але на нього натиснули, і він здався.
Наявність у Конституції вищезгаданого слизького формулювання таїть велику небезпеку вже хоча б через цю очевидну піддатливість Порошенка і парламенту зовнішньому тиску. Ми вже бачили подібне торік у вересні на прикладі чинного закону про особливості місцевого самоврядування на окупованих територіях. Тоді Верховна Рада проголосувала за нього за наполяганням Порошенка, з великим скандалом, при виключеному табло. На президента, своєю чергою, натиснув Путін.
Якщо запропоноване нині Порошенком формулювання стане частиною Конституції, змінити чи викинути його звідти буде дуже важко. Водночас підігнати під певні потреби закон, посилання на який може містити Конституція, значно простіше — для цього потрібна звичайна більшість голосів нардепів — 226, а не конституційна — 300. Скажімо, нинішній закон містить положення про амністію бойовикам, можливість для сепаратистів впливати на призначення суддів та прокурорів, поновлення економічних зв'язків Києва з тими територіями — тобто їх фінансування. Водночас зараз є застереження: все це буде можливим лише тоді, коли на тих територіях відбудуться вибори за українським законодавством. Однак де гарантія, що після чергового дзвінка з Москви, Вашингтона чи Брюсселя Порошенко не погодиться на проведення якихось псевдовиборів, які потім формально і визнає? Знову ж, жодних підстав довіряти президенту немає. Так само нема упевненості і в тому, що той закон згодом не буде змінено якимось чином на догоду сепаратистам і Кремлю, Берліну чи Вашингтону. І в кінцевому підсумку це означатиме той самий "особливий статус" окупованих територій, ще й закріплений у Конституції.
Не варто тішитися чи самообманюватися критикою на адресу законопроекту Порошенка, що лунає з Москви. Мовляв, Київ не порадився попередньо із сепаратистами. Насправді Путіну вигідно те, що робить Порошенко. Бо це черговий логічний крок до його мети — фінансового та політичного обтяження України окупованими територіями. Інакше за президентський законопроект не голосували б агенти впливу Кремля — фракція Опозиційного блоку. Публічна критика російського міністерства закордонних справ є, скоріше за все, димовою завісою, за якою вони потирають руки. Досвідчена у зовнішньополітичних оборудках Москва грає у велику багатоходову гру, і вдаване невдоволення цілком може бути стандартним прийомом з наступним вимаганням більшого й дотисканням ситуації. В тому числі офіційна критика Москви буде для неї та сепаратистів приводом і далі не виконувати свою частину мінських домовленостей.
Тому не треба також сподіватися, що нова політична поступка Кремлю приведе нарешті до встановлення на Донбасі миру. Скільки ще треба прикладів та смертей наших людей, аби зрозуміти просту істину: дай Росії палець — вона руку відкусить. Що більше прогинатиметься Київ, то більше прямуватиме на Донбас російських "гуманітарних конвоїв" і посилюватимуться смертоносні атаки на наші війська. Аж до повного виконання плану Путіна.
Роботу над Порошенковим законопроектом депутати розпочнуть на початку осені. Навряд чи традиційно підконтрольний владі Конституційний суд — практично той же його склад, який допомагав узурпувати владу Януковичу — запалить перед президентським законопроектом червоне світло. Для зміни в Конституцію потрібно щонайменше 300 депутатських голосів, яких на сьогодні немає у Порошенка і тих, хто за ним стоїть. Депутати повинні усвідомлювати, що втілення в життя президентських ініціатив призведе до ще більшої внутрішньої напруги та збільшить ймовірність відкритого конфлікту між суспільством і владою. Це стане також демонстрацією зовнішньополітичної слабкості офіційного Києва. І неважливо, що в законопроекті немає згадки про "особливий статус" для сепаратистів чи "федералізацію" України, на чому наголошує Порошенко. Внаслідок його авантюри можемо отримати це де-факто.
1 
1
Коментарі
4