Під час інавгурації Петро Порошенко сказав загадкову фразу: "Я використаю свій дипломатичний досвід, щоб забезпечити підписання міжнародного договору, який прийшов би на заміну Будапештському меморандуму". Що він мав на увазі?
Головними гарантами безпеки й цілісності України досі були Росія та США. Весна-2014 показала, що вони нічого не варті: один "гарант" відхопив Крим і почав континентальну війну, другий обмежився млявими економічними санкціями. Безглуздо укладати новий договір із порушниками старого.
Життя переконало, що єдиним гарантом безпеки України може бути тільки сама Україна. "Найнадійніші наші союзники і найкращі гаранти миру — армія, флот, Нацгвардія та професійні спецслужби", — констатував президент. Проте для протистояння військовій машині РФ цього замало. Гарантом миру є поєднання професійної армії з масовою Народною самообороною, тобто буквальна реалізація принципу "Народ і армія — єдині!".
Усе це разом означає, що згадана обіцянка Петра Порошенка може мати тільки одну реалізацію — набуття Україною статусу постійно-нейтральної держави за швейцарською моделлю. Саме цей статус "озброєного до зубів нейтралітету" і може бути підтверджений міжнародним договором — як вияв моральної підтримки, не більше. Натомість будь-які розмови про "міжнародні гарантії" — це окозамилювання і саботаж.
Після українсько-російської війни активність населення у справі легального озброєння і самоорганізації вже не зупинити. Відтак розвиток України можливий тільки в одному напрямку — до Козацької держави нової доби.
Рух до озброєного громадянського суспільства неминуче веде до демонтажу корумпованої системи. Тож природно, що президент наголосив на важливості системної боротьби з корупцією: "Нам потрібен загальнонаціональний антикорупційний пакт між владою та народом". Щоб цей "пакт" не залишився порожньою балаканиною, він має бути зафіксований у Конституції.
Головною ідеєю нинішньої Конституції є безвідповідальність і безконтрольність влади: держава не має прописаної мети, зарплата вищого керівництва не залежить від ефективності роботи, а всі контрольні органи обираються тими, кого вони мають контролювати. Нова Конституція має передбачати чітко прописану мету держави, матеріальну відповідальність керівників, а також вибори громадянами суддів, тобто перетворення суддівства на третю гілку влади.
Очевидно, що реалізація "антикорупційного пакту" вимагає люстрації, про яку президент не сказав, але мав на увазі, адже це — ключова вимога Майдану. Чому народ довірив проведення люстрації олігарху, засновнику Партії регіонів, співтворцю і співучаснику нинішнього корупційного гадючника? Суспільна логіка в тому, що хто спричинив шкоду, той отримує шанс її виправити. Олігархи заборгували народу сотні мільярдів, а борги треба віддавати. Порошенко чудово знає всі ці корупційні схеми, до того ж пообіцяв, що відділення влади від бізнесу почне з себе. Тож українці сподіваються на мирний і цивілізований демонтаж олігархічної системи, яка є ядром корупції. Як це робиться?
Починаємо з того, що у правове поле вводимо терміни "чесна власність" і "ганебна власність". Вони походять із римського права, що є основою сучасної європейської правової системи.
Недоторканною є тільки суспільно визнана правильна (чесна) власність. Джерелом чесної власності є праця самого власника: вона створюється лише внаслідок збагачення суспільства або ж законно успадковується, якщо раніше була надбана чесно. Згідно з римським правом, санкції за ганебне (нечесне) привласнення не підлягають терміну давності: ганебна власність може бути стягнута і від спадкоємця, навіть якщо злочин погашений. У сучасних європейських державах правовим відповідником ганебної власності є "брудні гроші" та їх "відмивання". Загальний підхід полягає в тому, що за економічні злочини неминуче доведеться відповідати, а вкрадене повернути або компенсувати заподіяні збитки.
Наступний крок: за сприяння президента і експертного співтовариства розробляється правовий механізм легалізації ганебної власності через матеріальну компенсацію суспільству заподіяних збитків. Ці збитки ретельно розраховуються й оформлюються як борг, який винуватці мають повернути суспільству протягом визначеного терміну. Така собі "реструктуризація заборгованості", подібно до наявної в Україні практики повернення боргів за недоплачені комунальні послуги.
Позитивний приклад застосування подібного цивілізованого підходу подала Велика Британія, коли 1997 року на зміну консервативним урядам Маргарет Тетчер і Джона Мейджора прийшла лейбористська партія на чолі з Тоні Блером. Коли лейбористи перемогли на виборах, з часів тетчерівської приватизації — з елементами прихватизації — пройшло 18 років. Проте вони вирішили "покопатися в минулому" і ввели спеціальний "податок на непередбачені доходи". Завдяки цьому було отримано понад 5 млрд фунтів стерлінгів (понад 125 млрд грн. — "ГПУ"), велика частина з них пішла на соціальні програми. В Україні можна отримати принаймні удесятеро більше.
Президент зможе усе це зробити тільки тоді, коли відчуватиме не просто масову підтримку, а й жорсткий тиск із боку громадянського суспільства. Тоді він матиме переконливі аргументи для спілкування з олігархами. "Чому?" — здивуються його колишні партнери і конкуренти. "Тому що!" — і красномовний жест долонею по президентському горлу.
3 
1
Коментарі