"Не хочу, чтобы у нас тут была Европа. У нас своя жизнь"

 

— Неделями стоят люди на майданах. Сколько же они денег тратят? За них можно у нас все заводы отремонтировать, — худорлявий чоловік у кепці 11 січня курить біля входу на стадіон "Авангард" у центрі Луганська. На його таксі, що припарковане поруч, видно український прапор на склі.

— У меня из-за этого прапора одни проблемы были. Как не приеду на вызов — просят снять, мол символ Евромайдана. Я им объясняю, что это прапор Украины, а мне твердят, что это не так. Как с такими людьми можно жить по соседству? — сідає на переднє сидіння бежевої "дев'ятки". — Ладно были бы русскими, так нет наши, укра­инцы.

За сотню метрів біля Луганського музично-драматичного театру збираються близько 40 місцевих майданівців. До них приїхали активісти зі столиці, Львова та Сімферополя. Привезли прапор "Схід і Захід разом". Більшість присутніх — ­молодь.

Біля переходу активістка 23-річна Катерина пропонує двом чоловікам синьо-жовту стрічку. Лисуватий грубо відштовхує дівчину.

— Нахлебники, идите работать, а не роздавать какие-то вонючие ленточки, — репетує.

Хода рушає. Йдуть тротуаром. Кричать: "Київ, Львів, Сімферополь і Луганськ — разом". Міліціонери й даїшники їдуть поруч — дорогою. За сотню метрів колону перестрівають п'ятеро літніх жінок.

— Вон из Луганска! Чтоб вы были прокляты. Идите ­прочь, — галасує 60-річна Валентина Смикунова. — Я — русская, это русская земля. А вы уходите на свою сран..ю Галицию, на смереках сидеть.

Огрядна фарбована білявка плює на дівчину, яка несе український прапор. Та відвертається.

— Эти старые маразматики всех достают, — пояснює активістка.

Міліція м'яко відтісняє галасливих жінок. Ті йдуть позаду колони і проклинають майданівців.

Луганськ — найсхіднійший обласний центр України. Налічує майже 450 тис. жителів. На останніх виборах президента 2010 року за Віктора Януковича проголосували 88% людей.

— Город живет на подачки. Все пробуют крутиться, но ничего не получается. Заводы развалены, все рушится. В области все живут из контрабанды или дырок (копанки. — "ГПУ"). Их у нас тысячи. Лезут люди в шахту, там дохнут за копейки, — каже 35-річний Ярослав Мінькін. Він високий, на голові танковий шолом. — У местной власти получается только работать по-донецки — то есть все отбирать и присваивать. На ремонт центра выделили 5 миллионов гривен в декабре. Но так и не видно, что сделали.

Активісти доходять до пам'ятника Тарасові Шевченку, що на площі Великої Вітчизняної війни. Під постаментом стають п'ятеро міліціонерів.

На лавці сидить 45-річний Володимир Поліцаєв. Він колишній шахтар, працює охоронцем. Отримує 1200 грн.

— Я был бы за Майдан, если бы они выступали против нынешней власти под лозунгами борьбы с коррупцией. Но это шобло из оппозиции спонсирует какой-то олигарх, цель которого развязать гражданскую войну, втянув в нее желательно и Россию. Сколько не показывают Майдан, там слышны голоса только оппозиционеров, — каже чоловік. Він небритий, комір болоньєвої куртки засалений. — Все эти олигархи развалили Луганск. Были заводы, фабрики, холодильники "Донбасс", патрони, паровозы, короче, все делали. А теперь остались какие-то ошметки.

Активісти вмикають пряме включення з Харкова, де в суботу триває з'їзд майданівців. Із колонок розповідають, що невідомі напали на активістів.

— Наша власть просто охамела. Подивіться, що вони творять, це — беспредєл, — коментує 25-річна Олена. Прізвища не називає. Старається говорити українською, час від часу вставляє російські слова. — Розмовлять мовою почала після Євромайдану. Це мій лічний протест. У Луганську так говорити — це вже подвиг. У нас тут більшість — руські.

За півгодини до пам'ятника підходять зо два десятки літніх чоловіків. Називаються афганцями. Кажуть, прийшли боронити місто.

— Уезжайте в свой Киев и евросодом. Вы тут лишние, — кричать чоловіки. Більшість із них сиві. Починають штовхатися з міліціонерами та активістами. Останні стоять півколом, щоб чоловіки не прорвалися до ­сцени.

— Я — луганчанин в третьем поколении. Не хочу, чтобы у нас тут была Европа. У нас своя жизнь, зачем нам этот цирк. Это наша земля, и мы за то, чтоб быть с Россией, — каже вусань. Назватися відмовляється.

О 18.00 на вулицях міста вмикають синьо-жовту підсвітку.

— Луганськ ніколи не сприйме лозунгів "Свободи" — "Слава нації, смерть ворогам", "Україна понад усе". Місцевим, звісно, не подобається, що собі позволяє банда донєцких, але вони не згодні, що всім мають правити радикали, — каже 34-річний Всеволод Ікаров. Він програміст, працює у місцевій фірмі. — Нє, я не проти, якщо майдан об'єднає народ, але не ціною, що замість бандюків прийдуть пацюки.

Активісти розходяться.

На вул. Оборонній три жінки виходять із каплиці православної церкви. Всі у хустках, в руках — свічки.

— Они кричат, что это не демократично бить мирних граждан, которые в масках с железными прутьями, кирпичами и цепями пытаются совершить переворот. США вложили не один миллион денег в этот Майдан, — каже луганянка 41-річна Альона Каськів. — Господин президент, мы вас выбирали, чтобы жить в нашей стране спокойно, чтобы дружить с братьями-славянами, а не с фашистами и продажными геями. Вот если бы я его встрелила, попросила бы одного — навести порядок. Мы и в церкви за это молились.

×