Донецьк першої половини 1990-х був фронтовим містом

Слідство зібрало докази причетності колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко до замовного вбивства донецького підприємця і народного  депутата Євгена Щербаня, повідомляє генпрокурор Віктор Пшонка. Застрелили Щербаня 3 листопада 1996 року.

У прокуратурі кажуть, що гроші кілерам надходили з рахунків, які  контролювали Юлія Тимошенко та її тодішній покровитель прем'єр-міністр Павло Лазаренко. Щербань нібито заважав їм заволодіти газовим ринком Донеччини. Доведення факту замовного вбивства загрожує Тимошенко довічним ув'язненням.

Екс-прем'єрка, яка зараз відбуває семирічне покарання за підписання газових угод із Росією, відповіла генпрокурору листом. У ньому висунула зустрічне обвинувачення: в смерті Щербаня були зацікавлені тодішній заступник губернатора Донеччини, нині президент Віктор Янукович та мільярдер Рінат Ахметов. Якраз вони успадкували бізнес-імперію покійного Євгена Щербаня, пояснює лідерка партії "Батьківщина".

— Ахметова треба допитати, — вважає адвокат Дмитро Поїзд, який захищав на суді одного з убивць Щербаня громадянина Росії Вадима Болотських. — Наскільки мені відомо, Ахметов був скарбником у тій групі. Бо чому ж він так пішов угору? Звідки взяв стартовий капітал?

Журналіст Володимир Бойко у 1990-х працював у Донецьку і писав на теми резонансних кримінальних справ. На прохання "ГПУ" він коментує події, пов'язані зі смертю Євгена Щербаня.

Яка імовірність того, що Юлія Тимошенко — замовник убивства Євгена Щербаня?

— Послуговуватися теорією ймовірностей при розкритті злочинів не варто, оскільки рішення судів не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Або людина є злочинцем зі 100-відсотковою імовірністю, або вона має бути виправдана. Питання доведення вини в усьому цивілізованому світі вирішується лише одним шляхом — подання доказів стороною обвинувачення з наступним їхнім аналізом неупередженим судом.

Отже, треба ставити два запитання: по-перше, чи є в розпорядженні Генеральної прокуратури докази, що доводять причетність Юлії Тимошенко до вбивства 17-річної давнини? І, по-друге, чи є в Україні неупереджений суд? Загальновідомо, що українська судова система не має жодного стосунку до правосуддя. Саме з цієї причини іноземні уряди надають політичний притулок українським чиновникам, яких на батьківщині обвинувачують у скоєнні злочинів. Що ж стосується першого запитання, то якби такі докази були, то вони давно були б відомі.

Убивців Євгена Щербаня судив Апеляційний суд Луганської області ще 2001 року. І ніде у вироку ані слова немає про роль Юлії Тимошенко. Вбивство було скоєно в Донецьку. Тож як так трапилося, що колишній прокурор Донецької області Віктор Пшонка тільки зараз заговорив про якісь нові докази? А де він був попередні 17 років?

Більш того, 13 серпня 2001-го тодішній генпрокурор Михайло Потебенько зробив офіційну заяву про те, що вбивство Щербаня розкрито, замовником убивства був один із народних депутатів України (але прізвища не назвав). Зрозуміло, що це не Юлія Тимошенко, яка покинула Верховну Раду 1999 року (заяву Тимошенко про складання депутатських повноважень Рада задовільнила 2 березня 2000 року. — "ГПУ") й на той момент уже встигла попрацювати віце-прем'єром і посидіти в СІЗО після першого арешту. Потебенько робив свою заяву на підставі матеріалів кримінальної справи. Тож запитання до Віктора Пшонки: якого народного депутата мав на увазі тодішній генпрокурор?

У теперішній Генеральній прокуратурі немає людей, здатних розкривати злочини. Тямущі слідчі давно покинули стіни Головного слідчого управління ГПУ, а той непотріб, що там зараз протирає штани — це бізнес-менеджери. Вони заробляють копійку для начальства й, за сумісництвом, займаються складанням процесуальних папірців. Очевидно, що звинувачення Тимошенко в убивстві — незалежно від того, чи справді вона була його замовником — є винятково пропагандистською кампанією, розрахованою на поліпшення іміджу Віктора Януковича. Також очевидно, що в Генеральній прокуратурі ніяких реальних доказів немає, якби навіть Тимошенко була б серійним убивцею. Бо докази здобувають професіонали, а серед підлеглих Віктора Павловича Пшонки таких не водиться. Втім, це не завадить керівництву ГПУ хутенько завершити слідство й направити справу до суду — не обов'язково Печерського у Києві. Цілком можливо, що виносити вирок Юлії Тимошенко (а вона буде неодмінно засуджена — у цьому можна не сумніватися) буде Київський районний суд Донецька.

Якщо не Юлія Тимошенко, то хто міг замовити убивство Євгена Щербаня? Яким був Донецьк 1990-х? Ким тоді був Щербань? Чим володів? З ким конкурував? Хто успадкував його активи?

— Донецьк першої половини 1990-х був фронтовим містом. На вулицях стріляли ледь не щодня. Природно, що цивільне населення добре орієнтувалось у кримінальних "розкладах", а подробиці того, хто, кого і в який спосіб "замочив", були головною темою розмов.

Було кілька ліній протистоянь.

По-перше, ворогувала влада — офіційна, яку уособлювали Євген Щербань і його однофамілець, тодішній губернатор Володимир Щербань, та неофіційна, що належала угрупованню "Люкс" ("Алік Грек", "Рінат", "Кий", "Чорт" та інші). Але війна ця була досить прихованою, бо офіційна влада панічно боялась Аліка та його братву. І нинішній голова Верховної Ради (а в ті роки — мер Донецька) Володимир Рибак, і когорта "червоних директорів" Звягільський, Ландик, Скударь, Булянда та інші були змушені плазувати перед бандитами. Це сильно ображало та принижувало їх, але відкрито виступити проти Аліка вони не могли — це означало б підписати собі вирок.

По-друге, йшла війна між "Люксом" і носіями злодійських традицій. Як приклад можна навести вбивство злодія в законі Едуарда Брагінського ("Чирик") у кафе "Червоний кут" у вересні 1994 року.

Третя лінія протистояння пролягла між "Люксом" та іншими бандами "відморозків". Деякі ватажки визнали авторитет Аліка й перейшли під його оруду, як, наприклад, покійний Василь Джарти чи Ґіві Немсадзе. Інші — як єнакіївські брати Долідзе — склали на тій війні голови.

Усе це відбувалося на очах переляканого населення, яке знало поіменно всіх учасників протистояння. Було очевидно, що офіційна влада до нескінченності не терпітиме вкрай скаженого Грека. Тому вбивство Аліка на стадіоні (15 жовтня 1995 року. — "ГПУ") було очікуваним, а містом зразу ж поповзли чутки, що було виконано замовлення офіційної влади. Не менш очікуваним стало і вбивство Євгена Щербаня, яке в народі сприйняли як помсту за знищення Аліка.

Що стосується банди Кушніра, на яку Генеральна прокуратура традиційно "вішає" всі резонансні вбивства 1990-х, то правильніше говорити про угруповання Рябіна-Кушніра. Серед членів цієї банди вижив і перебуває нині на волі лише один, на прізвисько Картавий. Він був обраний до Верховної Ради України шостого скликання за квотою Ріната Ахметова. Це — той самий "народний обранець", який у квітні 2010 року по-звірячому побив у сесійній залі Олеся Донія. Тож постає запитання: якщо Євгена Щербаня вбили люди Кушніра на замовлення Юлії Тимошенко, то яким дивом єдиний член цієї банди, який вижив, опинився в парламенті за протекцією Ахметова?

Що ж стосується колишньої бізнес-імперії Євгена Щербаня, то вона значною мірою відійшла Рінату Ахметову. Це і компанія "Атон", і, найголовніше, частка Щербаня в "Індустріальному союзі Донбасу". До речі, ця корпорація була створена задля постачання газу промисловим підприємствам Донецької області. Газ закуплявся в корпорації ЄЕСУ, яку очолювала Юлія Тимошенко, але ціну кінцевому споживачу встановлював ІСД — як мінімум удвічі вищу за ціну ЄЕСУ. Оскільки грошей для розрахунків за паливо в підприємств не було, оплата йшла бартером, а також акціями підприємств. 2000 року Рінат Ахметов вийшов із числа власників ІСД, забравши найпривабливіші активи — акції Харцизького трубного заводу, "Азовсталі", "Азовмашу" та деякі інші. Для керування цими активами була створена компанія СКМ.

×