Справа нардепа-втікача Дмитрука – художня "ліпка горбатого"

У народного депутата та іподиякона УПЦ МП Артема Дмитрука зʼявилась гостра потреба - непомітно виїхати з України. У нього це вийшло. Про що й повідомило Державне бюро розслідувань. Це сталося як Володимир Зеленський підписав закон, що його нарешті, після кількарічних протистоянь, ухвалила Верховна Рада. Він стосується заборони діяльності в Україні релігійних організацій, пов'язаних з країною-терористкою Росією.

"Ой, тікай, бо дожену!"

Так завершились кількаденні спроби правоохоронних органів затримати депутата.

Офіс генпрокурора вже оголосив йому підозру через напади на правоохоронця та військового, а тепер силовики розслідують справу про незаконний перетин кордону.

Речниця ДБР Тетяна Сап'ян повідомила, що розслідування за справою Артема Дмитрука велося тривалий час, а зараз втекти йому могли допомогти прикордонники.

Силовики почали шукати Дмитрука ще 23 серпня, бо отримали повідомлення, що депутат може покинути Україну з Одещини до Молдови. Наступного дня пошук припинили, бо стало зрозуміло, що депутат уже покинув країну.

"Обставини слідчим відомі, є лише факт незаконного перетину кордону. Тобто офіційно Артем Дмитрук його не перетинав. Тривають слідчі дії", - зазначила Тетяна Сап'ян.

Якесь дуже дивне й підозріле замкнене коло виходить. Дмитрук що, муха? Узяв і прелетів через кордон і ніхто цілого нардепа не помітив!

Раніше Артем Дмитрук так писав на своїх сторінках у соцмережах: "Певні організовані злочинні групи розпочали підготовку замаху на мене та мою родину. Я сам та мої родичі щодня отримуємо погрози вбивством".

Також він похвалився, що силовики хотіли затримати його, але їм це зробити не вдалось. Сам він, звісно, не зізінається про місце свого перербування, але різні ЗМІ пишуть про те, що він нібито з Молдови полетів до Італії.

Зі старту перейшов усі межі

У 2019 році мешканця Одеси Артема Дмитрука, атлета та майстра спорту з паверліфтингу, обрали до Верховної Ради від партії "Слуга народу". Згодом, точніше на прикінці 2021 року, його виключили з фракції через низку скандалів. Скажімо, Дмитрук влаштував бійки у Верховній Раді та в мерії Одеси, знімався у пропагандистському фільмі Анатолія Шарія про події в Одесі 2014 року.

Широкий загал уперше звернув увагу на цього депутата після його заяв проти вакцинації під час пандемії ковіду. Також він як іподиякон УПЦ МП постійно захищав і всіляко підтримував присутність і діяльність Московського патріархату в Україні.

У лютому 2024 року Артем Дмитрук вніс заставу за архідиякона УПЦ МП Павла Музичука (Паші Мерседеса), якого СБУ затримало за підозрою у виправдовуванні та визнанні правомірною збройну агресію Росії проти України.

Під час ухвалення у парламенті закону щодо заборони РПЦ в Україні Артем Дмитрук був одним із тих, хто публічно виступав проти ухвалення цього проєкту.

Водночас, горе-нардеп постійно стверджував, що його нібито переслідують за "державну діяльність та політичні погляди".

Уже під час повномасштабної війни Артем Дмитрук разом із депутатом Олександром Куницьким побили людину в центрі Києва.

За справою побиття людини в центрі столиці генпрокуратура відкрила кримінальну справу проти обох нардепів. Постраждалий виявився військовим. Вочевидь, цим побиттям Дмитрук ще раз, уже кулаками продемонстрував свої погляди.

Саме цей епізод і став підставою кримінальної справи, через яку Дмитрука хотіли затримати.

Депутат неодноразово ставав фігурантом журналістських розслідувань, у яких розповідали про те, як він їздить на дорогих незадекларованих машинах.

Ну й на закуску, - гірка вишенька на торті. Напередодні втечі нардеп розкритикував операцію ЗСУ в Курській області РФ. Він написав у своєму телеграм-каналі, що останнім часом у мережі починають з'являтися відео, на яких українські військові в Курській області нібито руйнують пам'ятники, ображають місцевих, "вдаючи із себе німців" та "влаштовують безпорядки в магазинах". "Чи є в цьому щось героїчне чи патріотичне? Ні, звісно. Це чиста робота проти нас. Справа не лише в моральному аспекті. Кожен такий інцидент працює проти нас!" – написав Артем Дмитрук.

Офіцер і заступник командира 14-го полку ЗСУ Євген Карась відреагував на висловлювання одним із перших і оголосив про "полювання" на депутата.

"Сьогодні він обізвав наших героїчних бійців, які воюють у важких боях на Курщині. Хто знає, де пересувається "криса ФСБшна"?" – обурився офіцер.

Президент Зеленський сказав: "фас"

Увечері 25 серпня опосередковано на цю ситуацію відреагував президент Володимир Зеленський.

Він не назвав напряму прізвища депутата, але у вечірньому зверненні заявив про необхідність покарання для тих, хто незаконно втік з України і ховається від відповідальності. З цього приводу він провів нараду за участі всіх правоохоронних органів.

За два тижні гарант чекає від силовиків чіткого плану боротьби з втечею підозрюваних за кордон. "Щодо тих осіб, хто працює проти нашої держави: зрадників України, які допомагали російській агресії чи виправдовують її, які втекли з України, ховаючись від відповідальності, нашій державі потрібні чіткі відповіді", - заявив президент.

На злодієві шапка горить. Артем Дмитрук не забарився з відповіддю, він прокоментував заяву президента у фейсбуці і назвав її "горою абсурду та відчайдушною спробою дискредитувати будь-кого, хто не погоджується з режимом".

За його словами, влада хоче "позбутися тих, хто має сміливість захищати свої переконання, говорити правду та відстоювати права церкви та мільйонів українців."

Водночас, Рада не може адекватно відреагувати на всі дії явного колаборанта, тобто позбавити Артема Дмитрука депутатських повноважень. А відтак і недоторканості. Бо, як заявиив в ефірі "Єдиних новин" перший заступник голови парламентського комітету з питань регламенту та депутатської етики Сергій Євтушок, парламент наразі не має для цього законних підстав.

"Серед підстав - вирок суду, якого станом на сьогодні по Дмитруку ще немає, позбавлення громадянства України, якщо є подвійне громадянство (це повноваження президента України), смерть чи власна заява про складання мандата. Станом на сьогодні таких підстав немає", - пояснив нардеп Євтушок.

Тим часом слідчі ДБР проводять обшуки цивільних та працівників прикордонної служби, які могли сприяти депутату в незаконному перетині кордону.

Ну а інших підстав дійсно немає і не відомо коли будуть. У цій ситуації адекватною підставою було б рішення суду. Однак, основа для рішення суду - підозра у вчиненні злочину Дмитруку лежить у Генеральній прокуратурі з березня. Але ходу їй немає, бо її досі не підписав генпрокурор. Вочевидь, такій поважній установі не до "дрібниць". Зі своєю "внутрішньою кухнею" розібратися б. Он з минулого року заступників генерального прокурора одного за іншим звільняють, злі язики кажуть, за незаконне збагачення. От де головний біль, а не любитель фсбшного патріарха Кіріла український парламентар Артем Дмитрук, котрий як Карлсон непомітно перелетів через державний кордон.

Титуловані зрадники України

Ця історія - ще один штрих до портрету майбутньої післявоєнної розбудови України на базі нового світогляду, як би це цинічно не звучало, очищеного війною. Тож тема зрадників і колаборантів має постійно бути в полі зору суспільства. У першу чергу через потребу суспільства у відповідях на чимало важливих для нього питань.

Скажімо, в цій теці - кум Путіна Віктор Медведчук.

Ну, впіймали його, посадили під варту. Стільки на всіх ефірах було пафосного самозахоплення від того, що давно потрібно було зробити. І одразу ж - заява про можливість поміняти його на наших полонених. Українське суспільство тоді збурилось - просто так, без допиту віддати на обмін? Наших полонених, звісно, рятувати, витягувати з полону дуже потрібно. Але якщо мова безпосередньо іде про Віктора Медведчука, то тут потрібно було зважати на певні важливі речі.

По-перше, Медведчук був одним із ключових персонажів, котрі повинні були ліпити проросійську архітектуру в Україні. І через нього або проходили, або він був знайомий зі схемами фінансування. Тому необхідно було вичавити з нього всі деталі цього фінансування, а не спішити віддавати його на Росію. Він давав якісь там свідчення. Але Україна його не засудила, однак саме після рішення суду його можна було міняти. Відкритий, публічний суд над Медведчуком нам потрібен був як моральна сатисфакція за те, що він витворяв, починаючи від своєї ролі зрадливого адвоката Василя Стуса й закінчуючи тим, чим займався його "Український вибір" у Криму; за всі його політичні, антидержавні проєкти на території України.

Так, це моральна сатисфакція, але дуже важливо, щоб вона була юридично зафіксована.

Не можна обійти увагою персону ще одного народного депутата ВРУ Володимира Сальдо, котрого свого часу російська окупаційна влада в Херсоні призначила була обласним головою.

Сальдо – людина відома не лише у Херсоні, але й далеко за його межами.

У 2002 – 2012 роках городяни тричі обирали його міським головою. А з 2012 року довірили йому представляти своє місто у Верховній Раді України.

Він був членом фракції "Партії регіонів". Чим запам'ятався цей депутат у Верховній Раді України? Та нічим особливим: прогулював, кнопкодавив, коли прогулювали подільники, а якщо в чомусь і коливався, то лише в унісон з генеральною лінією партії. Тобто, жив-поживав і добра наживав. Чимало. А ще допомагав боротися з "козлами, які заважали жити" двічі несудимому Януковичу. Як і всі члени біло-блакитної бригади. І все у нього складалося добре. Аж раптом в Україні сталася Революція Гідності. Легітимний, двічі несудимий Янукович втік, залишивши своїх посіпак в Україні напризволяще й усе в Сальдо пішло шкереберть. Його політична зірка почала згасати. Двічі – у 2015 і у 2020 роках його спроби повернутися в крісло міського голови Херсона не знайшли розуміння і підтримки в мешканців міста, і закінчилися повним фіаско.

Не допомогла навіть підтримка голови фракції ОПЗЖ Юрія Бойка, який активно підтримував його на останніх місцевих виборах.

Здавалося, що політичній кар'єрі прийшов кінець. Аж тут прийшла велика війна. І Сальдо вирішив, що це його зоряний час, що це його шанс повернутися у велику політику. Ні, він не пішов до військкомату, не записувався до територіальної оборони і навіть не став волонтером.

Сальдо обрав інший шлях. Він став колаборантом, поповнивши ряди найбільш титулованих зрадників України. Сьогодні ми відкрито говоримо про те, що однією з фатальних помилок як попередньої, так і чинної влади є терпимість до колаборантів.

Бо, як це часто буває, непокаране зло повертається сторицею поразок, болю і сліз. Ми це чітко побачили, коли розпочалося широкомасштабне вторгнення рашистів на нашу землю, ми отримали від колаборантів ніж у спину.

×