850 гривень

Сидить переді мною розкішна русява жінка і в"яже.

— Мужики сейчас перевелись! — каже вона.

Я киваю і намагаюся зрозуміти, що її не влаштовує. Вісім років тому Ася виїхала за кордон. Пік її жіночої привабливості пройшов в Італії. А мій кум часто їздить туди, перекладає італійцям тут. Вони захоплюються українками і засуджують наших чоловіків:

— Ви не розумієте свого щастя, — каже сеньйор Казатті кумові. — Ви в раю живете, а п"єте!

Кум усіх знайомих італійців по черзі водить до Лєни. Вдень вона — службовець у фірмі. З італійцями зустрічається після роботи.

— Їй даже не гроші главне, — каже кум, — а сам процес. Один італієць упав на коліна і їй руки цілував.

Хочеш, щоб тобі ще й заплатили?

Найбільш досвідчений із них — сеньйор Казатті — вирішив віддати Лєну заміж за хорошого хлопця. Та він їй не сподобався.

— Вроде и неплохой парень, но ничего к нему не чувствую, — каже вона.

Ще не було італійця, якому б не сподобалася Лєна. Байдужість до неї відчуває лише мій кум. І не тому, що одружений. Перший клієнт нічого Лєні не заплатив. Вона дзвонить до кума, той бере друга Сергія і йде до неї.

— Я не о деньгах, — обурюється Лєна. — Ну хотя бы какой-то знак внимания. Духи, например...

Сергій був напідпитку, тому питає:

— Лєна, ти удовольствіє получила?

— Получила.

— А хочеш, щоб тобі за це ще й заплатили?!

Кум переказав слова Лєни італійцю. Той вийняв гроші й віддав, не рахуючи.

— Як я Лєні завідував, — збуджено розповідає мені кум, — 850 гривень. Я їх ніс — і в мене горіли руки. Ти подумай: за кілька годин! Ще й удовольствіє получила. А мені за такі гроші треба три ночі сидіть над цими тупими перекладами.